Відправившись у Никею, він схилив правителя й патріарха до установи в Сербії незалежної архиепископии й сам прийняв звання архієпископа (1219). На оборотному шляху, у Солуни, С., по вираженню житія його, "книжки многи преписа легітимні про виправлення вірі, їх же вимога соборна йому церкви". Під легітимними книжками розуміють до цього всього Кормчую книжку, яку він списав у грецькому тексти й пізніше переклав на слов'янську мову; це - та Кормчая, яка пізніше прислана була київському митрополитові Кирилу II болгарським тираном Святиславом і була прийнята до загального вживання на володимирському соборі 1274 г. Прибувши в Сербію, С. заснував свою кафедру в Жиче, організував вісім єпархій і кафедр архієрейських і поставив їм єпископів, більшою мірою із власних учнів. Скликавши собор, С. загальнонародно вимовив православне віросповідання віри, яке повторювали за ним усі що були присутні, починаючи з пана, брата його Стефана II, і вирік осуд на неправді й розколи. Він клопотав про відновлення в Сербії християнської сімейності, прагнучи в теж час до обгородження схоронності Сербії, угрожаемой уграми, що примикають, і про піднесення політичного значення країни. Брата власного Стефана він вінчав царським вінцем. В 1233 г. він поставив у спадкоємці для себе власного учня Арсенія, а сам відправився в подорож на Схід. Загинув у Тернове (у Болгарії), 14 (по іншим 12) січня 1237 г. Півроку через мощі С. були перенесені в Мелешевский м-рь, на південно-заході Герцеговини, меж Сербією й Чорногорією, біля міста Преполье. В 1208 або 1210 г. С. склав коротке житіє власного батька Стефана Не Ваб (изд. Шафариком). Коли мощі батька його прославилися чудотворениями й він був прилічений до лику святих, С. написав "Канони й стихеры й чудотворения" його. Він склав статути чернечого житія для 3-х монастирів: Студеницкого, Хиландарского ("Вказівка житія в монастирі Пресвяті Богородиці") і Карейского. В 1595 г. мощі С. спалені турками. Ім'я св. С. виникає в російських святцах із часу митроп. Купріяна й потім заходить у загальні святцы російської церкви; пам'ять його 12 січня. Західна церква також визнає С. у числі святих. Див. Саме-Собою зрозуміло, п. С. Казанський, "Життя св. С., першого архієпископа сербського" ("Додавання до утворів св. батьків", 1849); Е. Голубинский, "Лаконічний нарис історії православних церков болгарської, сербської й румунської або молдо-валашской" (М., 1871); прот. К. Добронравин, "Нарис історії слов'янських церков" (Спб., 1873); Ив. Малышевский, "Св. С., архієпископ сербський" ("Церковні Відомості", 1892, № 9).
Саввин-сторожевский - Різдво-Богородицний чоловічий 1-го класу монастир - Столичної губ., Звенигородського повіту. Заснований близько 1380 г. преп. Саввою (див.). В XVI в. монастир скористався значимим добробутом, а опосля явища мощів св. Сави (1652) достигнул більшої слави, особливо покровительствуемый царем Олексієм Михайловичем і його нащадком Феодором. Усе давно знають те, що в почали XVIII в. став приходити в запустіння; в 1812 г. був розорений французами.