В 1237 г. у межі Р. князівства вступив зі своїми полчищами Батий; Юрій Ігорович, що дарма звертався за допомогою до князів, що примикають, наважився один захищати Рязань, але на 6-ой денек облоги був убитий, а місто взяте татарами й розорений дощенту, разом з якимись городками, що примикають. Не вважаючи Юрія загинули ще його брат Олег, племінники Роман, Гліб і Давид і нащадок Федір, з женою Євпраксією й нащадком Іваном. Єдиному, що залишився в живих Ингварю Ингваревичу (загинув 1252) довелося надзвичайно багато потрудитися над внутрішнім улаштуванням містечка. Опосля його Р. князями були: його брат Олег (загинув 1258); Роман Олегович, замучений татарами в 1270 г. і прилічений до лику святих; Федір Романович (загинув 1294), при якому татари два рази спустошили Р. область і саму Рязань; Ярослав Романович (загинув 1299); Костянтин Романович, розбитий Данилом Олександровичем Столичним і вбитий у полоні в 1306 г.; Василь Костянтинович, убитий в орді в 1308 г.; Іван Ярославович, проти якого боровся в 1320 м. Юрій Данилович і який був убитий татарами в 1327 г.; Іван Іванович Коротопол, що участвовавший у поході Івана Калиты на Новгород (1333) і вигнаний з Рязані татарами (1342); Ярослав-Дмитро Олександрович (загинув 1344); Іван Іванович (загинув 1351). Із самого початку XIV в. Р. князі вступають у боротьбу зі столичними й, внаслідок власного обопільного суперництва, особливо боротьби Пронска з Рязанню, підпадають під потужний вплив Москви. Із вступом на великокнязівський стіл Олега Івановича (1351 - 1402) починається ера більшої могутності Р. князівства. Несприятливі географічні й історичні умови перешкодили, але, Олегу зробити з Рязані особливий центр, близько якого могла б зібратися юго-вост. Наша батьківщина. Історія Р. князівства при спадкоємцях Олега Івановича представляє собою поступовий перехід від самостійності до остаточного з'єднання з Москвою. Уже нащадок Олега, Федір (загинув 1427), був повністю підлеглий столичному князеві. За ним ішов його нащадок, Іван, у перший раз, що згадується в літописі під 1430 г., коли він вступив в альянс із Витовтом, зобов'язавшись йому "служити правильно", " без волі його нікому не підсобляти, ні з ким не докінчувати". Скоро цей альянс він поміняв союзом зі столичним князем, якому допомагав у боротьбі його з Юрієм Дмитровичем Галицьким; опосля поразки Василя об'єднався з Юрієм (1437), але чрез сім років знову був у союзі зі столичним князем, хоча не переривав зносин і з литовським. При ньому татари пари раз спустошили Р. область. Перед загибеллю (1456) Іван Федорович доручив своє князювання й нащадка столичному князеві, який, опосля восьмирічного керування Рязанню чрез власних намісників, повернув її Василеві Івановичу, що княжив до 1483 г. у повній згоді із сусідами й з Москвою, чому надзвичайно багато сприяла мама його, княгиня Ганна Василівна, улюблена сестра Іоанна III. Опосля його правили Іван Васильович (загинув 1500) і Іван Іванович. Крайній мав уже незначительною частиною Р. обл., тому що ще в 1503 г. його дядько Федір заповів власну долю Іоанну III.