гр. Балдуин де Гинь сам дає алапу, облягає клинок і підв'язує шпори власному нащадкові Арнольду, уже випробуваному воякові). Алапа просочилася й у церковний ритуал Benedictio novi militis. По єпископському обряднику Гильома Дюран, єпископ, опосля обідні, приступає до благословення клинка, який оголеним лежить на вівтарі; потім єпископ бере його й влагает у праву руку майбутньому лицареві; зрештою, вклавши клинок у піхви, облягає присвяченого, зі словами: Accingere gladio tuo super femur etc. (так будуть препоясаны чресла твої клинком); по-братньому цілує новітнього лицаря й дає alapa, у вигляді легкого дотику рукою; старенькые лицарі прив'язують новенькому шпори; усе кінчається врученням прапора. Лицарський удар поширювався у Франції з півночі. Сучасники спозирали в ньому випробування смиренності. Для невільних вершників прийняття в лицарі було рівносильне звільненню, а тому можливо конкретно при їхній присвяті й виникає в перший раз colee-удар, який потрібно в такому випадку зрівняти з римською формою звільнення per vindictam, що зберігався до VIII в. (формула відпустки раба на волю в церкві складена по формулі звільнення per vindictam; в англонорманском праві зустрічається звільнення в народних зборах графства, методом вручення знаряддя). Під впливом церкви зовсім зложилися й заповіді Р. В 1330 г. Гильом, граф д'остреван, одержав, як лицар, наступні наставляння від єпископа містечка Камбрэ: раз у день слухати натще обідню; коли необхідно, умерти за віру; захищати вдовам і сиротам; не починати війни без передумови; не підтримувати несправедливої справи, але захищати безневинно пригноблених; у всіх справах дотримувати смиренності; опікувати майно власних підданих; не вирішувати нічого агресивного проти власного сеньйора. У Німеччині старий ритуал при присвяті в лицарі знає лише опоясывание метаємо при повнолітті (Schwertleite); існування "удару" (Ritterschlag) до XIV в. не підтверджене. Граф Вільгельм Голландський не був ще присвячений у лицарі, коли в 1247 г. його вибрали римським владикою. В Иоганна Беки (ок. 1350 г.) зберігся опис його присвяти в лицарі методом ударів. Лицар повинен бути "m. i. l. e. s.", тобто magnanimus (шляхетний), iugenuus (свободнорожденный), largifluus (щедрий), egregius (доблесний), strenuus (войовничий). Рыцарскою присягою (votum professionis) потрібно, меж іншим: раз у день слухати обідню, піддавати життя погрози за католицьку віру, опікувати церкви й духівництво від грабіжників, опікувати вдів і сиріт, уникати несправедливого середовища й нечистого заробітку, для порятунку безневинного йти на двобій, відвідувати турніри лише заради військових вправ, шанобливо служити імператорові в мирських справах, не відчужувати імперських льонів, жити ідеально перед Господом і людьми. Поширення в Німеччині colee могло бути у зв'язку із французьким впливом при Карлу IV. Лицарський удар зараз одержував той, хто вже раніше мав знаряддя, тоді як у старенькые часи вручення знаряддя при повнолітті й присвята в лицарі постійно збігалися.