"Вірність" містить у собі виконання християнського боргу служити Богу, дотримання государева миру стосовно церков, удів, сиріт, обов'язок дотримувати справедливість і т.п. Земський і Божий мир (treuga і pax), що скріплюється присягою, установлюється панами й соборами. Pax опікує від насильств усе невоєнне населення - клериков, дам, негоціантів, фермерів; treuga обмежує чвар меж самими лицарями. - Уже в часи Тацита вручення знаряддя юному германцеві в присутності народних зборів означало визнання його повнолітнім; знаряддя вручав хто-небудь із вождів племені, або батько, або родич юнака. Карл Вів. в 791 г. урочисто оперезав метаємо власного 13-літнього нащадка Людовика, а Людовик, в 838 г. - власного 15-літнього нащадка Карла. Цей німецький звичай ліг у підставу середньовічної присвяти в лицарі, як у члени военного стану, але був прикритий римським терміном; зведення в лицарі в середньовічних латинських текстах позначалося словами: "надягти військовий пояс" (cingulum militare римського бійця). Лицарем тривалий час міг бути виготовлений кожний, але насправді заурядно присвячувалися лише сини лицарів (дамуазо). "Дамуазо" проходили школу Р. при дворах власних майбутніх сеньйорів, у званні зброєносців (ecuyer). Спочатку Р. давалося, за німецькою традицією, в 12, 15, 19 років, але в XIII столітті примітна запопадливість відсунути його до повноліття, тобто 21-му року. Присвята частіше всього відбувалася в празднички Різдва, Великодня, Піднесення, П'ятидесятниці; звідси витік звичай " нічної охорони" намедни присвяти (veillee des armes). Кожний лицар міг присвячувати в лицарі, але частіше всього це робила родичка, що присвячується; сеньйори, володарі й царі прагнули затвердити це право тільки за собою. Присвята в ХI-II вв. ще просто. До німецького звичаю вручення знаряддя додалися спочатку лише ритуал підв'язування золотих шпор, одягання кольчуги й каски, ванна перед одяганням; colee, тобто удар долонею по шийці, увійшов у вживання пізніше. До кінця ритуалу лицар сплигував, не стосуючись стремени, на конячка, скакав навскач і ударом списа вражав манекени (quintaine), затверджені на стовпах. Час від часу самі лицарі зверталися за освяченням знаряддя до церкви; таким образом стало просочуватися в ритуал християнський початок. Під впливом церкви німецький військовий ритуал стає спочатку релігійним, коли церква лише благословляє клинок (Benir l'epee, в XII в.), а потім і прямо литургическим, коли церква сама облягає лицаря метаємо (ceindre l'epee, в XIII в.). У старих єпископських обрядниках розрізняють Веnеdictio ensis et armorum (благословення знаряддя) від Benedictio novi militis (присвята лицаря). Прадавні сліди присвяти лицаря церквою знайдені в римському рукописі початку XI в., але потім до XIII в. немає слідів Benedictio novi militis; можна мислити, що цей ритуал з'явився в Римі й поширився звідти. Удар при присвяті в лицарі в перший раз згадується на початку XIII в. у Ламберта Ардрского (Lambertus Ardensis), в історії графів де Гинь і д'ардр (отут канцлер Фома Бекет облягає клинок, підв'язує шпори й дає алапу юному графові Балдуину де Гинь, що служив у нього в якості miles Edelknappe; в 1181 г.