Вольфраму фон Эшенбаху належить одна з найкращих обробок легенди про Парцифале, про Готфриде Страсбурзькому; він заного освітив легенду про Тристане й Ізольді. Методом різних анахронізмів і вільної відозви з історією Р. еталони просочилися й у таку область, де вони, видалося, були зовсім не на місці: у романи так назыв. прадавнього циклу. Вони дали незвичайне розцвічення роману про Троянську війну, написаному Бенуа де Сент Мором в XII в. Роман ц, що не має нічого загального з Илиадою, що й дотримується апокрифічних творів троянца Дареса й критянина Диктиса, зробив величезний спогад на перейняте лицарськими еталонами суспільство й повністю підійшов до його смаків, що доводиться перекладами й переробками його, що здалися в Німеччині й Італії, пізніше - у Польщі й Сербії, а чрез їх посередництво - і в старенькой Русі. Герої Троянської війни в Бенуа де Сент Мору - чистокровні лицарі; Приам не досить чому відрізняється від Артура і є, подібно йому, звичайним середньовічним правителем; його двір має всі ознаки тієї ери, коли турніри, блискучі збіговиська васалів, походи проти загального ворога були цілком природньо. Те ж саме ми спозираємо в іншому романі прадавнього циклу - про Олександра Македонському, творцями якого були Lambert le Court і Alexandre de Веrnау; у цьому широкому віршованому романі, що зображує фантастичні пригоди, героєм яких начебто був Олександр Вів., відомий завойовник цілком проникнуть лицарським духом, виявляє шляхетність душі, чисто християнські чесноти, галантність по відношенню до дам. Утвір, начебто б ним придбане в молодості, збігається з тим, яке в середні століття значилося неотклонимым для людини з вищого кола. Популярність Р. романів трималася довгостроково, навіть коли лицарство вже впало і його традиції були практично позабуті, вони продовжували зацікавлювати й спонукувати читачів у різних європейських країнах; навіть спочатку XVII в. творцеві "Донкихота" довелося обсміювати захоплення власних співгромадян старенькыми романами, усе ще не позабутими. Порівн. Panlin Paris, "Les romans de la Table Ronde" (1868 - 1877); Abortion, "Histoire de la lagngue et de la litterature francaise au moyen-age" (1876); Gaston Paris, "La litterature francaise au moyen-age" (1888); John Colin Dunlop, "History of prose fiction" (т. 1, Лонд., 1888); A. Joly, "Benoit de S-te More et le Roman Troyen" (1871); Talbot, "La legende d'alexandre" (1850). Ю. Beceлoвcкий.
Лицарство. - P., як військовий і землевласницький стан, з'явилося у франків у зв'язку з переходом, в VIII в., від народного пішого війська до кінного війська васалів. Піддавшись дії церкви й поезії, воно виробило моральний і естетичний еталон вояка, а в еру хрестових походів, під впливом тоді духовно-лицарських орденів, що з'явилися, замкнуло в наследную знати, що усвідомлювала себе інтернаціональним військовим орденом. І навіть не треба й говорити про те, що посилення гос влади, перевага піхоти над кавалерією, винахід вогнепального знаряддя, створення незмінного війська перетворили феодальне лицарство, до кінця середніх століть, у політичний стан нетитулованої знаті.