На наступну ніч він був арештований і укладений у каземат № 17 Алексеевского равеліну. Опосля допиту в правителя, який оцінила великодушна вдача P., він одержав дозвіл листуватися із дружиною й в один прекрасний момент бачився з нею. Переписка Р. з женою з міцності свідчить, що він угадав свою долю, по не втрачав твердості духу й цілком був зайнятий долею власної родини. І в міцності він придумував вірші, наколюючи їх иглою на кленові аркуші й пересилаючи через охоронця до Е. П. Оболенському. На допитах Р. відповідав прямодушно, твердо, і визнавав себе основним винуватцем. Він був одним з тих 5, які верховним трибуналом були поставлені поза розрядами й присуджені до смертної екзекуції четвертуванням. У розписі злочинців він і залишений другим і злодіяння його виражені в наступних словах: "Умышлял на царевбивство; призначав до здійснення оного особи; умышлял на позбавлення волі, на вигнання й на винищування Імператорського прізвища й приуготовлял до того засобу; підсилив діяльність Північного суспільства, управляв оным, приуготовлял методи до заколоту, становив плани, змушував скласти маніфест про руйнування уряду; сам придумував і поширював волаючі пісні й вірші й сприймав членів; приуготовлял головні засоби до бунта й начальствовал в оных; збуджував до бунта нижчих чинів чрез їх начальників засобом різних звабі й під час бунта сам приходив на площу". Страта четвертуванням була замінена стратою чрез повішення. 12 липня 1826 г. присуджені до погибелі були заковані в окови й переведені в Кронверкскую куртину, при чому Р. дістався № 14.13 липня зроблена страта. За пару хвилин до погибелі Р. написав дружині лист, що починається словами; "Бог і Пан розв'язав долю мою: я повинен умерти й умерти смертию позорною"... Лист це довгостроково ходило по руках у переліках. Видатну роль Р. у декабристському русі, незважаючи на його скромне публічне положення, сучасники роз'ясняють привабливістю його особистості. "У його погляді, - говорить бар. Розен, - у рисах його особи показувалася одушевлена готовність на величні справи; його мова була ясна й переконана." "Я не знавав іншої людину, яка володіла б такий привабливої силою", говорить про нього Никитенко. За свідченням Н. Бестужева, Р. "готовий був на всяку жертву для друга". Літературна спадщина Р. полягає приемущественно в "Думах" і поемах. Думи - это патріотичні балади, строго засуджені Пушкіним за ходульність і ненародності; зате в поемі "Войнаровский" і уривках з інших недокінчених поем Пушкін визнав у Р. справжнього поета. Щодо художнього плюси власних добутків не зваблювався й сам Р. "Я не поет, а громадянин", заявляв він, і на свою літературну діяльність дивився як на цивільне служіння, метою якого зобов'язано бути "публічне благо". Цей напрямок його поезії й становить її оригінальність і не дає здатності змішати ім'я Р. з іншими poetae minoris пушкінської ери. Отут, не вважаючи дум і поем, видаються вірші P.: "Громадянин", "На погибель Чернова", "На погибель Байрона", " ДО А. А. Бестужеву" та ін. Собр.