Але такий підрахунок має дуже відносне значення, тому що: 1) самий розподіл на статті є вже приймання інтерпретації, яке може виявитися невірним, тому що справжній текст монумента на статті не розбитий; 2) якісь статті можна віднести в різні відділи: убивство холопа можна розглядати як убивство і як винищування чужого майна; стаття про кривавий або блакитній людині говорить про рани й побої й, укупі з тим, містить ряд процесуальних правил; 3) самий розподіл статей по позначених рубриках привносить щось далеке пам'ятнику, якому зовсім незрозумілий розподіл на право суспільне й особисте, речовинне й процесуальне. Коли взяти до уваги вищевказану керівну мету - віддати правила для припинення суперечок, те необхідно буде визнати, що Р. Правда - по перевазі процесуальний збірник. У ньому не багато говориться про судову організацію (згадуються лише князь і судді, як органі суду, і княж двір, як місце суду), але це роз'ясняється в значимій мері тим, що в той час майже все суперечки кінчалися без ролі суду силами зацікавлених. Р. Правда розкривається статтею, установляющей помста за вбивство; але це помста не по вирокові суду, а з ініціативи потерпілих. Позивач, опосля закличу у власному миру, може, побрати свою річ у кожного; без готівки цих критерій повинен бути використаний звід, та й при зводі права власника відновляють без ролі суду. Злодія можна знищити на місці злодіяння, коли його не вийде зв'язати або удержати до світла. Ці правила й цілий ряд їм схожих представляють собою тільки до якогось ступеня впорядкована й обмежена самоправність, і притім обмежене не стільки неотклонимым втручанням суду, скільки звичайними правилами й певним формалізмом, у вигляді чи проголошення певних слів, або вербування в позначеному числі послухів, або висновку угоди на торгу та ін. З даної нам точки зору можуть бути розглянуті майже всі постанови Правди, який і становлять основний ґрунт цього монумента. Пояснення окремих постанов і в дійсний час викликає багато розбіжностей.
М. Як би це було не дивно, але буд.
Руставелі (Шота) - славнозвісний грузинський поет XII в. Біографічні відомості про нього вбогі й легендарні. Ім'я його Шота, скорочене з Ашота, не зустрічається в християнських святцах. Прозвання "Руставелі" поет одержав по місці власного народження в с. Рустави (у нынешн. Ахалцихском в. Тифлисской гб.) Він сам говорить у власній поемі, що він "Месх", тобто мешканець Ахалцихской області. Свій утвір Р. довершив у Греції. Як би це було не дивно, але був казнохранителем королеви Тамари (ми маємо підпис на одному акті 1190 г.). Це був час політичної моці Грузії й розквіту ліричної поезії при пышноватом дворі юний королеви, з усіма ознаками середньовічного лицарського служіння. Знайомий з поемами Гомера й філософією Платона, богослов'ям, початками пиитики й риторики, перською й арабською літературою, Руставелі цілком предназначил себе літературної діяльності й написав поему "Барсова шкіра" (вірніше "Людей у барсовій шкірі"), вроду й гордість грузинської писемності.