Зворотний світогляд, поділюване більшістю сучасних дослідників, уважає Р. Правду особистим збірником, складеним спочатку ( 1-ая половина короткої редакції) наприкінці Х у. або на початку XI в., що й рівномірно доповнюються, що й переробляються аж до половини XIII в. ( 3-я редакція, скорочена з великої). Цей світогляд слід визнати правильним. Коли відкинути безпідставний вигадництва прадавніх письменників і вигадані ними безуспішно найменування всього монумента, то в підкріплення офіційного походження Р. Правди не залишається ніяких резонів. 1-ые 17 статей короткою редакції мають заголовок "Правда Роськая" і не містять ніяких вказівок на якого-небудь князя, Потім коштує заголовок: "Правда заставлена Руськой землі, егда ся сполучив Изяслав, Всеволод, Святослав". Але цей заголовок має відношення не найбільше як до трьом наступним за ним статтям, тому що в ст. 21 викладений стомившись 1-го Изяслава, а в ст. 42 про судові мита сказане: "Те ти урок Ярославль". І дійсно, значити, в 2-ой половині викладені різні статути, і вона не є результатом спільного законодавства Ярославичей. Це підтверджується й тим, що в неї не ввійшли постанови Ярославичей, відомі з, як багато думають, великої редакції (Тр. сп., ст. 2 і 58). Напроти, праця особистої особи розкривається з порівняння, напр., ст. 2 і 28, 20 і 38. Ст. 28 є буквальним повторенням початку ст. 2; зрозуміло укладач, помітивши, що це правило вже записане, не визнав за необхідне дописувати його вдруге. Ст. 20 дозволяє вбивство злодія на місці злодіяння, але викладає це правило казуистично, стосовно до злодія-огнищанину; ст. 38 говорить вообщем про вбивство татя, захопленого на місці злодіяння, і ставить якісь обмеження цього права. При готівці ст. 38-й, ст. 20-ая виявляється зовсім зайвою; коли розглядати Р. Правду, як законодавчий збірник; особистий же укладач міг записати й особистий судовий розв'язок, і загальне правило. Щодо великої редакції навіть дослідники, що визнають офіційне походження Правди , схиляються до думки, що вона представляє собою пізнішу особисту переробку (Шершеневич). Варто лише прочитати ст. 2, де розповідається, що опосля Ярослава сини його саме з'їхалися знову, скасували вбивство за голову, увели викуп, а все інше залишили в тому ж виді, як було при Ярославу, - щоб переконатися, що ми маємо отут справу з розповіддю побутописця, а не з офіційною редакцією закону. Такі ж статті 7, 48 і 58 (Тр. сп.). Укладач великої редакції - чи був це одна людина, як мають на увазі якісь (Сергійович), або по черзі трохи, - неодмінно мав поперед себе коротку редакцію, з якої дещо брав повністю, але частіше змінював і переробляв; так, усі казуїстичні норми отут узагальнені, схожі згруповані в одну і т.д. Основна праця полягала в доповненнях, що виявляється з порівняння 42 статей короткою Правди з 115 великої. Вистави про джерела Правди так само розповзаються. Старенькые дослідники - Струбе де Пьермонт і Шлецер - направили увага на подібність постанов Правди з нормами датського й шведського права й звідси уклали, що зміст Правди взятий з північних законів, принесених до нас варягами.