Р. живуть у воді, а на троїцьких святках - у лісах і на полях. Вони мають вигляд малеханьких девoчeк, надзвичайно блідуватих, із зеленуватими волоссями й довгуватими руками; час від часу звертаються в білок, пацюків, жаб. Обожнюють гойдатися на деревах; нападають на людей і защекочивают їх до погибелі. Бережуть від їхній любисток і полинь. У якихось місцях Малоросії розрізняють русалок польових (=полудницы) і лісових (фаляроны, війська фараона, що загинули в Чермном море). У Вів. і Малий. Poccии є русальні пісні, які співають на троицыну недельку. Мовлять, що русалок із загиблих нехрещених хлопчиськ (а не девченок) можна хрестити читанням над ними 12 глав Євангелія або роздачею дітям сорока хрестиків. На виставах про Р. відбилися повір'я, пов'язані з русалиями, найдавніші традиційні вистави про душі загиблих. В одній великоросійській пісні співається: "русалка королева, червонувата дівчина, не погуби душки, не дай повіситися, а ми для тебе кланяємося". У малоросійській пісні русалки йменуються земляночками. Повір'я й казки про Р. стрімко зникають, навіть у Малоросії ; чоловіка зовсім уже не визнають їх, і охоронницями казок про Р. служать зараз тільки дами. В історії розвитку літературно-поетичних образів Р. займає видне місце. Особливо обожнювали зображувати Р. поети-романтики, напр. Жуковський і, під його впливом, Пушкін і Шевченко. Скрізь у Малоросії й Великороссии всепоширене повір'я, що водяні красуні-р. ночами виходять із води, сідають на травичку й розчісують свої коси (у Чубинского I, 207; в Афанасьєва, в "Поэтич. воззр." і ін.). Повір'ям сиим нерідко скористалися живописці й поети, напр. Шевченко (у вірш. "Утоплена"). Це повір'я зустрічається в майже всіх народів, що коштують на дуже низькому щаблі культурного розвитку, напр. у лопарей.
Література. Афанасьєв, "Поэтич. воззр. слав."; Веселовский, "Розшук. в обл. рос. дух. стих." (1891, XV); Hanush Machal, "Nakres slov. bajeslovi" (115 - 119); Сумцов, "Культур. переживши." ( 8); Іванов, в V т. "Сборн. харьк. истор. филол. общ." (67-74); "Етнограф. Огляд" (I, 61, II, 76; VII, 31, 37; IX 125, 154; ХIII, 213; XVII, 82; XX, 163; XXVI, 2; XXVIII, 91, XXX, 162, 294); Чубинский, "Tруды этногр. ст. эксп." (I, 207); Садівників, "Казки й переказу Самарського краю" (387); "Жива Старовина" (II, 59); "Wisia" (1890, стор. 240, 255); "Збірник матеріалів для дослідження Кавказу" (XVII, отд. 3).
Н. Сумцов.
Російська Правда - так наз. монумент старого російського характеру, відкритий В. Н. Татищевим в 1738 г. у переліку Новгородського літопису, писаному наприкінці XV в. Татищев списав цей монумент і представив його в Академію Наук, постачивши перекладом і примітками. Потім був відкритий ще цілий ряд списків Р. Правди, у новгородських літописах, чих книжках, юридичних збірниках і ін. Зараз їх зрозуміло найбільше 50. Видана була Р. Правда в перший раз лише в 1767 г., Авг. Шлецером, по рукопису Татищева, під загл. "Правда Російська, дана в XI в. від вел. князів Ярослава Володимировича й нащадка його Изяслава Ярославовича".