Задунайського. Утвір, разом із братом своїм Сергієм Петровичем він одержав сначало саме поверхневе; в 1772 - 1773 г. перебував при дворі Катерини II, а потім укупі з бар. Гріммом відправився закордон і там слухав лекції в лейденському інституті, пізніше подорожував по Італії. В 1799 г. був призначений надзвичайним і повноважним міністром при німецькому сеймі й з ревнощами намагався підсилити вплив Рф на німецькі справи. Вільний час він присвячував дослідженню французької, німецької й британської літератур, наукам політичним, історичним і бібліографії. Треба сказати те, що при Павлові I гр. Р. був зведений у сенатори, при Олександру I був виготовлений міністром комерції й у званні цьому надзвичайно клопотав про поліпшення аква повідомлень у Рф, про розвиток індустрії й торгівлі з Азією. В 1807 г Р. був призначений міністром иностран. справ, а в 1809 г. зведений у канцлери. Вступ Наполеона в Росію так потрясло Румянцева, що з ним зробився апоплексичний стукни, і він, навічно розгубив слух. По закінченню війни з Наполеоном, Р. вислав на власний рахунок експедицію на кораблі "Рюрик", під начальством капітана Коцебу (1815 - 1818), для відшукання северовост. морського проїзду. Він сприймав роль і в інших схожих підприємствах (Гагемейстера, Корсаковского, Устинова й т.п.). Особливо багато зробив він для российскей історії. Не говорячи вже про ті багаті книжкові збори, які склали базу Р. музею і яке Р. не щадячи засобів, становив протягом надзвичайно довгого часу, навколо Р. групувалися і його речовинною підтримкою скористалися майже все із сучасних йому вчених: Бантыш-Каменський, Ладів, Калайдович, Кеппен, Коло, Френ, Востоков, Григорович, Арцыбашев, митр. Євгеній, Карамзин і ін. На його засоби написаний цілий ряд видань. Найголовніше з них - "Збори Муніципальних Грамот і Договорів". Проф. В. С. Иконников перераховує 27 схожих видань. Порівн. В. С. Иконников, "Досвід російської історіографії" (т. I, кн. I, гл. V; там же зазначена й докладна література про Н. П. P.). Н. В.
Рум'янців-задунайський (Петро Олександрович) - граф, фельдмаршал (1725-96). Учителем його, коли він вмеcте з татом жив у Малоросії, був місцевий викладач Тимофій Михайлович Сенютович, що проходив курс спочатку в чернігівському "колегіумі", а, що потім вивчав "у закордонних землях різні мови". В 1740 г. ми зустрічаємо Р. уже за кордоном, у Берліні, де він не стільки навчався, скільки адже розгульне й буйне життя. Популярність Р. роздобув у семирічну війну. Він начальствовал кіннотами в битві під Гросс-Егерсдорфе й pешил справа; учавствовал у кампанії 1758 г.; брав участь у кунерсдорфской битві, змусив Кольберг до здачі й своїми фуррорами збудив заздрість фельдмаршала А. Б. Бутурлина. При Петрові III Р. скористався особливим розташуванням правителя. Коли вступила на престол імператриця Катерина II, P., припускаючи, що його кар'єра кінчена, подав прохання про відставку. Катерина удержала його на службі, і в 1764 г., опосля звільнення від посади гетьмана Разумовского, призначила генерал-губернатором Малоросії, давши йому неосяжну анотацію, по якій Р.