піхоти й 9 тис. кінноти. Зі значними утрудненнями він переправився через Рону ( особливо важко було переправляти бойових слонів) і, направившись на північний схід, вступив в область Альп. Перехід через Альпи (Малий Сен-Бернар) був дуже важкий. Ганнибал спустився в Цизальпинскую Галлію тільки з половиною війська. 1-ые зіткнення були злощасні для римлян. Публий Сципион був розбитий на берегах Тичино, а Тиберий Симпроний (війська якого призначали було для посадки в Африку) - на березі Требии. Ганнибал перебіг через Апенніни й зробив надзвичайно важкий похід по низької області, зрошуваною рікою Арно, яка перебувала тоді в розливі. Близько Тразименского озера, в Етрурії, він винищив римську армію Гаю Фламиния й, не намагаючись навіть підійти до Рима, побрати який було надзвичайне не багато шансів, пішов на схід, пізніше дуже спустошив південні області. Незважаючи на ці спустошення й поразки римських військ, надії Ганнибала на відкладання италийских союзників виявлялися поки даремними: за деякими виключеннями, союзники зберігали вірність Риму. Теран Фабий Максим розв'язав триматися новітнього плану війни: він систематично уникав величезних схваток з Ганнибалом у відкритому полі й усю надію ложил на позбавлення ворога здатності просто добувати провіант і фураж і на природнє розкладання карфагенской армії. Ця система, що дала Фабию прозвання "Медлителя", майже всіма засуджувалася в Римі. Проти неї був, меж іншим, і начальник кіннот Марко Минуций. Незадоволений Фабием люд проголосив Минуция другим тераном. Ганнибал перезимував близько містечка Герония, перебіг в Апулію й отут на початку літа 216 року вийшло схватка при Каннах. На чолі римської армії стояли консули Люций Эмилий Павло (кандидат аристократичної партії) і Гай Теренций Варрон, якого провела в консули народна партія ( права головнокомандуючого переходили по черзі від 1-го консула до іншого). У денек власного командування Теренций Варрон почав битву. Усім відомо про те, що вона скінчилася повним розгромом римської армії; 70 тыщ римлян вибуло з ладу; у числі загиблих були консул Эмилий Павло й 80 сенаторів. У Карфагені вирішено було відправити підкріплення Ганнибалу, про який, як усе говорять, агресивна йому й війні олігархічна партія до того часу клопотала надзвичайно не досить. Ще важливіше, видалося, зобов'язана була бути допомога Ганнибалу з боку Македонії. До супротивників Рима примкнули ще Сиракузи. Зрештою, навіть майже все з южноиталийских союзників Рима стали перебігати на сторону карфагенян. Так, відклався від Рима надзвичайно принципове місто Капуя. Можливо й те, що римляне натужили всі зусилля, щоб зробити новітню армію й не загальмували навіть перед включенням у легіони декількох тыщ рабів. Найближчу зиму Ганнибал провів у Капуе. У легких сутичках щастя швидке стало перебігати до римських військ, а меж тем, потрібні підкріплення не приходили до Ганнибалу: Карфаген знову залишав Ганнибала без ініціативної підтримки. Тим часом в Іспанії брати Гней і Публий Сципионы діяли так успішно (перемога при Ибере, 216 г.), що Газдрубал не міг привести звідти свої війська на підкріплення братові.