Для розвитку италийской торгівлі було потрібно, щоб Мессанский протока перебувала в римських руках. Варіант заволодіти протокою скоро представився: кампанские найманці, так назыв. "мамертинцы" (іншими словами "Марсовы люди"), заволоділи Мессаной. Коли Гиерон сиракузький стис мамертинцев, крайні звернулися до Рима, який і прийняв їх в италийскую конфедерацію. Карфагеняне зміркували небезпека, що загрожувала їм від твердження римлян у Сицилії. Ним удалося, примиривши мамертинцев з Гиероном, увести в Мессанскую міцність власний гарнізон, під начальством Ганнона. Тоді римляне захопили Ганнона й змусили карфагенян очистити Мессану. Почалася 1-ая П. війна (264 - 241 рік до Р. Хр.). І Рим, і Карфаген перебували в цей час у повному розквіті власних сил, які були приблизно схожі. На стороні римлян було, але, кілька переваг: їх панування в Італії не викликало такої ненависті, з який ставилися до Карфагена експлуатовані їм народи; римське військо складалося з людей і союзників і головну масу його становили селяни, тоді як карфагенские військові сили не були цивільним ополченням, а становили різноплемінні армії, де карфагеняне були практично тільки офіцерами. Значну частину карфагенских військ становили найманці. Ці недоліки частково відшкодовувалися тим, що в карфагенян було більше валютних засобів і вони мали у своєму розпорядженні потужний флот. Війна почалася в Сицилії нападом карфагенян на Мессану, яке було відбито Аппием Кдавдием Каудексом. Потім Валерій Максим "Мессала" одержав над з'єднаними силами карфагенян і сиракузян перемогу, наслідком якої було придбання якихось міст у Сицилії й висновок миру з Гиероном (263). Пізніше римляне побрали Акрагас (Агригент), так що тільки якісь прибережні фортеці, де ствердився Гамилькар Барка, залишилися ще в руках карфагенян. Треба сказати те, що тому що вдалі діяння проти них були ймовірні тільки при володінні флотом, який міг би відрізати їх з боку моря, те римляне спорядили, по карфагенским зразкам, значимий флот (100 пентер і 20 трієр). Вони винайшли звідні мости з абордажними гаками, що давало можливість і на море скористатися приемуществом римської піхоти, яка, зчепившись піднімальним містком з ворогом, могла вступати в рукопашний бій. Потерпівши спочатку лихо, римляне одержали скоро на море значну перемогу ( при Милах, під начальством Гаю Дуилия). У весняну пору 256 г. римляне наважилися на посадку в Африці, яка й свершилась (опосля морської битви) під начальством Марка Атилия Регула й Л. Манлия Вольсона. Спочатку справи пішли в Африці так сприятливо, що сенат порахував імовірним кинути Регулу тільки половину колишньої армії. Це ослаблення римських сил привело до катастрофи: Регул був на голову розбитий карфагенянами ( під начальством грека Ксантиппа) і потрапив у полон. Тільки незначні залишки римської армії вернулися в Італію; сам Регул загинув у полоні. Смерть римського флоту від бури примусила римлян спорядити новітній флот, але й він був знищений бурою. Меж тем у Сицилії війна йшла успішно для римлян: вони побрали Панорм і до 249 г.