1-ая побічна партія при власному повторенні, наприкінці четвертої й п'ятої форми P., пишеться в головній тональності. Заключна партія в п'ятої формі Р. пишеться в тональності першої побічної партії, за якою вона випливає. По закінченню форми Р. приписується хід. Меж партіями Р. допускаються маленькі ходи. Форми Р. достигнули вищому ступеня досконалості в Бетховена. Вони використовуються більшою мірою в інструментальній музиці, сольної й симфонічної, в окремих самостійних творах, також у зв'язку із цілою групою п'єс, як напр., у сонаті, у симфонії. Як у тій, так і в інший середня неспішна частину пишеться більшою мірою в 2-ой або в третій формі, фінішна частини - у четвертій або п'ятої формі Р. У Моцарта й Гайдна найбільш маленькі форми Р. застосовувалися й у швидкому темпі, при чому доводилося пари раз повторювати головну й побічну партії, які для контрасту варіювалися. У співочій музиці використовуються більшою мірою прості форми Р. Маленьке Р. у стислій формі назыв. rondinetto, rondino, гоndoletto. І. Соловйов.
Ронсар (Pierre Ronsard) - французький поет (1524 - 85), глави так назыв. Плеяди державної поезії, що проповідувала збагачення, дослідженням грецької й римської літератури. Походив зі знатної родини, служив пажом у Франциска I, пізніше при шотландському дворі. Оглохнув ще в юні роки, він відмовився від придворного життя, вивчав філософію й античні мови під керуванням Жана Дорвея й зробив, укупі з Дюбелле й Баифом, план широкої поетичної ре форми , викладений в "Defense et Illustration de la langue francaise" Дюбелле (не досить природньої творчості, потрібна доктрина... слід запозичити в старих усі пологи поезії... грабувати без зазору совісті скарбу дельфийского храму і т.д.). "Оди" (1550) Р. були першим практичним застосуванням даної для нас доктрини й зустрінуті були радістю его добутки, що як і випливають: "Amours et Odes" (1552), "Hymnes" (1555), "Meslanges", "Oeuvres" (изд. 1560), "Elegie sur les troubles d'amboise" (1560), "Institution pour l'adolescence du roy" (1562), "Discours des miseres de ce temps" (1562), "Remonstrance au peuple de France", "Response aux injures et calomnies", "Franciade" (1572). P. оточений був при житті такою же славою й пошаною, як у наш час - В. Гюго. В XVII в. Р. був засуджений Буало в "Art poetique" - і відтоді перебував у зневазі й був зовсім невідомий до початку XIX в., коли Сент-Бев і романтики повернули славу його лірики. У сучасній французькій поезії P., як і якісь інші поети XVI і навіть XV в., популярніше поетів традиційного XVII в. Р. - по перевазі лірик. Умовність невірної доктрини надихала його придумувати штучні "пиндаровские оди", у яких поезія подавлена вченістю; але стих його в даній для нас важкій школі роздобув величезну пружність. Відкинувши антистрофу й эпод, Р. увів ліричні форми найвищої вроди й звучності. Він заніс у французьку поезію нескінченний достаток поетичних розмірів і зробив гармонію вірша. Він не запозичив у стародавності зовнішніх форм, але був проникнуть прадавнім духом, що позначилися у всій його творчості.