Письменники романтичной школи - Віктор Гюго, Альфред де Віньї, Дюма-Батько - не мали наміри обмежити свою діяльність дослідженням реальності; вони з наміром переносили дія власних Р. у віддалене минуле, де можна було віддати повний простір фантазії й особистим тенденціям. Такими ж тенденціями перейняті й романи Жорж Занда, у яких вона вміло зливає любовний пафос із соц і, відстоюючи права дам, змело кидає рукавичку всьому сучасному публічному ладу. Схожий суб'єктивізм не міг не викликати реакції з боку людей з аналітичним складом розуму, які бажали зробити P., до цього всього, вірним дзеркалом сучасної реальності. Цей напрямок посильнее всього позначився у творах Стендаля, більшою мірою в його "Rouge et Noir" (1831), що представляє собою колоритну картину французького суспільства ери реставрації. До Стендалю затісно примикає Бальзак, якого вважають реальним татом сьогодення Р. у Франції. У перших творах Бальзака ще чуються відзвуки романтизму, але чим далі він посувається на власному шляху, тем свідоміше прагне до реально безсторонньої творчості. Бальзак був реалістом не тільки лише по манері власної творчості, але й по своїх теоретичних переконаннях. Він уважав себе найбільше натуралістом, чому романістом; у вступі до "Соmedie Humaine" він іменує свої Р. природньою історією людини. Він 1-ый увів у свої добутки ретельне й деталізоване зображення середовища, якому, на противагу письменникам-романтикам, приписував величезний вплив на вдачу й учинки працюючих осіб. Спадкоємцем Бальзака був Флобер, нанесший ще більше потужний удар романтизму, що й зовсім установив тип художньо-реального роману у Франції. Жоден із французьких романістів не заслуговує в такому ступені найменування художника, як Флобер. Мистецтво було його стихією, його життям; саме життя він цінував так, як вона йому давала матеріал для художнього відтворення. Він прагнув до бездоганної досконалості стилю; вічно незадоволений собою, він готовий був просидіти цілий денек над фразою, поки вона не ставала розкішною й гармонійною. Самим звичайним представником сучасного сьогодення Р. У Франції вважається Золя, не тому, щоб він був величезним реалістом, чому, напр., Додэ або брати Гонкуры, але тому, що у власних трактатах ("Le roman experimental", "Les romanciers naturalistes") він є теоретиком і законодавцем сьогодення Р. Проголошений Бальзаком принцип реалізму Золя звів у целую систему й по суті представив себе науковим експериментатором, що дозволяють соціальні вопросцы методом оперування над так наз. "людськими документами". У власній багатотомній романічній епопеї: " Ругон-Макары" він задався метою зобразити природню й соціальну історію однієї родини в еру 2-ой імперії й виправдати на її представниках био закон спадковості. Бажаючи звести задачку романіста главн. обр. до дослідження звичайних частин, як найбільш доступних для спостереження, Золя скінчив тим, що відсунув на задній план душу людину й поміняв дослідження людських вдач дослідженням обстановки, у якій вони розбудовувалися. У підсумку вийшло дуже неповне й однобоке висвітлення життя, проти якого повстали навіть фанати Золя.