в 30-х роках XVIII стіл., разум. в 1810 г. Одержавши художню освіту під керуванням Л. Ж. Ле-Лоррена й гр. П. де Ротари, працював у манері цього крайнього, але більше його вникав у натуру й був старанний у виконанні. В 1762 г. прийнятий у новозасновану спб. академію худ. ад'юнктом за представлену їй картину "Венера" і за портрета имп. Петра III. Скористався вже популярністю в петербурзькому вищому суспільстві, коли вступила на престол Катерина II. Вона доручила йому в 1763 г. написати її портрет, для якого давала йому сеанси в Петергофе; портрет ц, що зображує імператрицю на весь зріст, у профіль, посередині прекрасної будівельної обстановки, був подарований гр. М. Орлову й у поточний час перебуває в гатчинском палаці. Інший портрет величної монархині, поясний, був написаний Р. також з натури (можливо в Москві, в 1765 г.). Катерина залишилася надзвичайно задоволена їм, знаходячи, що він - " із самих схожих". Він був подарований нею академії наук, у якій зберігається й донині. Існує величезна кількість повторень цього портрета, як чітких, так і з незначущими змінами в девайсах; більша частина їх приписується самому Р. Не вважаючи цих 2-ух зображень Катерини, з-під кисті професійного живописця вийшло кілька портретів Петра III (один - у московск. Збройовій палаті, два - у гатчинском палаці) і цесаревича Павла Петровича (найкращий - у тому ж палаці) і багато портретів видатних людей єкатерининської ери, у тому числі І. І. Шувалова, гр. М. Орлова; А. А. і Б. А. Куракиных, Л. І. Бібікова, П. І навіть не треба й говорити про те, що м. Демидова, Г. Н. Теплова й ін.
А. С - в.
Роман - у дійсний час сама, що користується популярністю й сама багата змістом форма літературних творів, що відбиває в для себе сучасне життя з усім різноманіттям хвилюючих її вопросцев. Щоб добитися такого всепридатного значення, роману принципово було пройти багато стадій розвитку. Як народні й церковні ритуали лягли в базу драми, так народні епічні перекази казкового або геройської вдачі лягли в базу оповідальної поезії. Прадавнім зразком цього роду добутків можуть уважатися єгипетські повісті " Про 2-ух братах" і " Про царевича Сашни", написані по останній мері за 1500 років до нашої епохи, що й мають казкову вдачу; найглибша стародавність їх доводиться дружбою людини з богами, перевтіленням людей у звірині й рослини й т.п. Прадавнім монументом оповідальної літератури Індії служать легенди або менторські розповіді (джатаки) про Будду й про його 550 перетворення. Через кілька століть опосля погибелі Будди із цих джатак з'являється знамените житіє Будди ("Лалитавистара"). Один з епізодів цього житія - конкретно зустріч молодого Будди зі старим, нездоровим і мертвим - ліг у базу візантійської повісті " Про Варлааме й Иосафе", яка в різних переробках обійшла всю Європу, була відома в майже всіх переліках у нас на Русі, віддала матеріал для відомого духовного вірша про Иосафе Принцові й, зрештою, увійшла в Четьи-Мінеї у вигляді житія принца Иоасафа. Не вважаючи "Лалитавистары", Індія володіє 2-мя большенными збірниками менторських розповідей ("Панчатантра" і "Гитопадеша"), які різними способами просочилися в Європу й виявили великий вплив на оповідальну літературу середніх століть.