Основна риса романів Р., що зробила їхнім, що користуються популярністю, а самого Р. основоположником новітньої школи романістів - "чутливість". Історія Бабія і його жертв мала у Великобританії великий фуррор і викликала величезну наслідувальну літературу (а також величезна кількість пародій, у тому числі "History of the adventures of Joseph Andrews" і т.д., Фильдинга). Поза Великобританією сентиментальність Р. також зробилася девізом широкої літературної течії. Наслідувачами Р. є Гольдони, в 2-ух комедіях: "Pamela Nubile" і "Pamela maritata", Виланд у катастрофи "Clementine von Paretta" і ін. Вплив Р. примітно й в "Новітньої Элоизе" Руссо, в "Черниці" Дідро, у творах Мармонтеля й Бернардена де Сен-Пьерра. Популярність Р. тривала так довгостроково, що ще Альфред Мюссе називав "Клариссу" "найкращим романом на світі". Р. можливо названий не лише основоположником сучасного роману у Великобританії, але й попередником усієї сантиментальной школи в Європі. У виді розтягнутості його романів виготовлені скорочені видання "Клариссы" (1868) Далласом, "Грандиссона" - проф. Сенсбюри (1895) Собр. соч. Р. видане в Лондоні в 1783 і 1811 рр. На російську мову переведені: "Англійські листи, або історія Кавалера Грандиссона" (Спб., 1793 - 1794), "Достопам'ятне життя дівчини Клариссы Гарлов" (Спб., 1791 - 1792), "Червоношкірі" (М., 1806), "Памела, або нагороджена чеснота" (Сдб., 1787; інший переклад 1796), "Кларисса або історія юної дами" ("Бібліотека для Читання", 1848, ч. 87 - 89). Порівн. Barbauld, "Correspondence of Samuel. R." (Лонд., 1804); E. Smidt, "R., Rousseau und Goethe" (Ієна, 1875); Gasmeyer, "R. Pamela; ihre Quellen und ihr Einfluss auf die engl. Litteratur" (Лпц., 1891); Дружинін, "Повне Собр. Соч.".
З. Венгерова.
Ришелье (Арман Жан Дюплесси Richelieu) - барон і кардинал (1585 - 1642), один із замечательнейших діячів франц. історії й 1-ый муніципальна людина власної ери. Зробивши, по сімейних умовах, у духовне звання, він 22 років від роду став єпископом люсонским, але особливим фуррором це назватися не могло, тому що єпархія була одна із самих бідних і засобів, що доставляються нею, не вистачало на мало-мальськи благопристойне життя. В 1614 г., у якості депутата від духівництва провінції Пуату, Р. прийняв роль у зборах генеральних штатів. Марія Медичи, що управляла тоді Францією, познайомилася з юним єпископом чрез посередництво власного мазунчика, маршала д'анкра, і зробила його членом муніципальної ради. Скоро, але, він був зобов'язано кинути Париж і вийти в Авиньон (1617), де провів близько 2-ух років у зробленій самоті, займаючись літературою й богослов'ям. В 1619 г. він вернувся в Париж, і із цього часу щастя не залишало його до самої погибелі. В 1622 г. він зробився кардиналом; в 1624 г. йому було довірене завідування закордонними справами. Надзвичайно скоро виявилося, що він не прагне обмежити сферу власного впливу будь-яким одним відомством: він зовсім підкорив для себе короля Людовика XIII і зосередив у власних руках усе керування державою.