Її партія зустріла потужних ворогів у лордові Гастингсе й баронові Букингэме, що запропонували Річарду регентство. Едуард опинився у владі Р.; він прибув з ним у Лондон, а цариця Єлизавета укрилася у Вестмінстерському абатстві. Як би це було не дивно, але щоб заспокоїти люд, Р. повелів чеканити монети із зображенням Едуарда, але в той же час віддавав екзекуції родички цариці. Потаєна рада призначила Р. протектором Великобританії й опікуном короля. Гастингс, перешедший на сторону цариці, був обвинувачений у зраді: Р. переконував, що Гастингс, разом з Єлизаветою й Джэн Шор коханкою, що була, Едуарда IV, бажали вапна його чаклунством, ушкодивши його ліву руку (рука Р. здавна висохнула й він не мав її протягом усього) життя. Гастингс був піддати смертної екзекуції. Оточивши, 16 червня, Вестминстер військом, Р. запевнив забиту Єлизавету дати йому й молодшого нащадка й переселив обох царевичев у Тоуэр. У денек, призначений для коронації (22 червня), проповідник Шо виголосив промову, у який обґрунтовував, що племінники протектора - нелегальні малята покійного короля, та й сам Едуард IV не мав права на престол, тому що не був нащадком барона Йоркского. Тоді барон Букингэм указав на P., як на єдиного легітимного спадкоємця престолу. Опосля вдаваних відмов, Р. погодився (26 червня), 5 липня врочисто коронувався й повелів визволити всіх ув'язнених у темницях. На даний момент же опосля коронування Р. зібрав парламент і оголосив, що він прагне об'їхати свій уряд: люд усюди зустрічав його заявами відданості. У Йорку Р. удруге коронувався. Меж тем, на півдні Великобританії почалося повстання. Необхідно відзначити те, що на чолі опозиції стояв Букингэм, що змінив Р. і не заколишній, що він був одним зі членів Ланкастерской династії; але Букингэм був виданий і страчений. Інші вожді заколотників розбіглися, арештовані були страчені. План Букингэма полягав у тому, щоб видати Єлизавету, старшу дочку Едуарда IV, за Генріха Тюдора, що відбувався від баронів Ланкастерских. Ряд подій підготував смерть Р. Великобританія зі страхом з'ясувала, що сини Едуарда загинули в Тоуэре: їх задушили, очевидно - по наказу Р. В 1485 г. раптово померла дружина Р., Ганна. Усім відомо про те, що короля підозрювали в убивстві подружжя, з метою одружитися на старшій дочці Едуарда IV, Єлизаветі. Сватовство його до неї з'єднало Великобританію навколо Генріха Тюдора. Одержавши від Франції допомога, Генріх висадився у Валлисе (1 серпня 1485 г.); до нього перебігли майже всі прихильники Р. Володар зібрав практично 20тисячне військо й зустрів Генріха, 22 серп., біля міста Босворта. Р. бився запекло, але був розбитий і смертельно поранений. Загибеллю Р. минулася жахлива міжусобна війна й закінчилася чоловіча лінія династії Плантагенетов. Енергійний админ, він розширив торгівлю, реорганізував військо, зробив поліпшення в судочинстві, був заступником мистецтв, особливо музики й архітектури. Шекспір обезсмертив його у власній хроніці: "Володар Р. III". Див. J. Gairdner, "Life and reign of Richard III".
П.