’лопець √рациан прийн¤в у сп≥втовариш≥ хороброго ‘еодос≥¤, а опосл¤ погибел≥ отпрыской ¬алентиниана ‘еодос≥й став, з 392 г., крайн≥м володарем ус≥Їњ –. ≥мпер≥њ в ц≥лому њњ обс¤з≥. ”же в 395 г. його влада переб≥гла до двом його малол≥тн≥м синам, призначеним —ерпн¤ми - до јркад≥¤ на сход≥ й √онор≥ю на заход≥. —иим двом половинам ≥мпер≥њ, грецькоњ й римськоњ, уже не судилос¤ було найб≥льше об'Їднатис¤. ” римськ≥й половин≥ потомство ‘еодос≥¤ процарствовало 60 рок≥в, але не в –им≥, а в –авенне. ќпосл¤ √онор≥¤ престол зайн¤в ¬алентиниан III (423 - 455), але ≥стор≥¤ –има в V в. вим≥р¤Їтьс¤ вже не роками правител≥в, а роками нещасть в≥д вторгненн¤ сев. варвар≥в.
ѕ≥д напором гун≥в н≥мецьк≥ племена наступають по вс≥Їњ смуги: в 410 г., 800 рок≥в через опосл¤ уз¤тт¤ галлами, –им знову зробивс¤ видобутком сев. варвар≥в; в≥н був уз¤тий ≥ розграбований вестготами. —л≥дом пот≥м п≥вденна √алл≥¤, ≤спан≥¤ й јфрика були зайн¤т≥ н≥мецькими племенами й в≥д≥рван≥ в≥д –има; в 452 м. –им ледве уник руйнуванн¤ аз≥атськими хижаками, а три роки через в≥н був уз¤тий, розграбований ≥ зруйнований вандалами з јфрики. ” самому –им≥ встановлюЇтьс¤ влада германц≥в: нев≥дворотна, так сказати стих≥йна ≥нф≥льтрац≥¤ н≥мецьких частин у римську ≥мпер≥ю все виростаЇ. –им у стан≥ битис¤ з германц¤ми т≥льки за допомогою германц≥в на його служб≥. ¬андал —тилихон управл¤Ї ≥мпер≥Їю зам≥сце √онор≥¤ й виручаЇ њњ в≥д вестготского јлариха й полчищ –адагеса; вестготский “еодорих допомагаЇ јэцию в≥дбити јттилу. јле н≥мецьк≥ заступники –има стають ус≥ многочисленнее й, зрештою, усв≥домлюють свою силу: з 456 до 472 г. –. престолом розпор¤джаЇтьс¤ свев –ицимер, а в 476 г. герул ќдоакр зн≥маЇ порф≥ру з молодого крайнього правител¤ –има, що носить, ¤к би в глузуванн¤, ≥м'¤ –омула јвгустула й сприймаЇ нац≥ональне званн¤ "конунгу" ≤тал≥њ. ”се давно знають те, що круговорот час≥в зак≥нчивс¤: ќдоакр, вождь н≥мецькоњ м≥л≥ц≥њ, просить дл¤ њњ третини ≥тал≥йськоњ земл≥. « вимоги третини земл≥ в≥д переможених почавс¤ той р≥ст –има, ¤кий розширив його до ™вфрату й до –ейну; однор≥дна вимога, пред'¤влена самому –иму вторженцами через –ейн, знаменуЇ його к≥нець. јле в ≥стор≥њ к≥нець - практично пост≥йно й новий початок. язичеський –им був переможений 2-м¤ агресивними йому силами: германц¤ми й христи¤нством. ¬инесенн¤ в 357 г. ≥з сенату, по наказу христи¤нського правител¤, в≥втар¤ й скульптури ¬≥ктор≥њ було емблемою поразки ¤зичеського –има. ’ристи¤нство з'¤вилос¤ в –им з≥ сходу, ¤к далеке йому багатство 2-ух рас, ¤к≥ в≥н здолав у важенн≥й стол≥тн≥й боротьб≥: сем≥т≥в ≥ елл≥н≥в. јле –им заволод≥в принесеним йому ≥з пров≥нц≥й христи¤нством, направив його в знар¤дд¤ нов≥тньоњ влади й з ним здолав н≥мецький мир; проникнувши в нього дал≥ й поглубже, чим проникали коли або лег≥они.
—ередньов≥чна легенда про дарунок  ост¤нтина маЇ найглибший ≥сторичний зм≥ст. ¬тративши владу над скореною њм ≥мпер≥Їю, втратившись самого правител¤, що побудував дл¤ себе нов≥тню столицю, розв≥нчаний –им став створювати дл¤ себе нов≥тню державу, але в област≥ духу.