Після повернення із Пруссії, П. прожив півтора року в Зимовейской станиці, потім був відряджений у загін козаків у Польщу, а коли команда була розпущена, знову прожив будинку року три або чотири. У цей час у нього народилися дитинки. Під час турецької війни П., уже в чині хорунжого, служив під начальством графа П. І. Панина й перебував при облозі Бендер. Потім він занедужав якийсь злоякісної захворюванням ("гнилості в нього груди й ноги"), був висланий додому, їздив пізніше в Черкасск опікуватися про відставку, а із Черкасска приїхав у Таганрог відвідати свою сестру, яка була замужем за донським козаком Симоном Павловым. Павлов став ремствувати П. на вагу власного життя й виразив намір бігти. Як не вмовляв його П., Павлов усе-же біг і примусив П. перевезти його, укупі з іншими втікачами, через Дон. Необхідно відзначити те, що потім, коли Павлов знову вернувся додому й був арештований, він видав П. Побоюючись переслідування, П. пішов з будинку й скитался якийсь час по станицях, а наприкінці 1771 г пішов на Терек і був прийнятий у терское сімейне військо, тому що там не знали, що він був швидкий козак. Різними обіцянками П. удалося схилити тих козаків вибрати його своїм отаманом, але 9 лютого 1772 г. він був пійманий при виїзді з Моздока, посаджений на гауптвахту й прикутий ланцюгом до стільця. На ланцюзі він просидів три денька, опосля чого ж йому вдалося бігти. П. вернувся на батьківщину; отут, з його згоди, дружина його донесла начальству про повернення чоловіка. Він був арештований і висланий у Черкасск. Дорогою він зустрів знайомого козака Лук'яна Худякова, представив йому справа в такому виді, що він мучається від гоніння на нього старшин, клявся, що суворої справи за ним ні, і просив побрати його на поруки. Худяков повірив і викликався, під власною порукою, відвезти П. у Черкасск. На інший денек він повелів власному нащадкові осідлати дві конячки й рухатися з Пугачовим. По дорозі П. кинув нащадка Худякова й утік на р. Койсуху, де оселені були виведені з Польщі розкольники. Отут, у слободі Черниговке, П. знаходив людину, який би звезла його до козачої команди. Йому вказали на розкольника Івана Коверина. З пасинком його Олексієм Ковериным П. і відправився в шлях. Дорогою він заявив Олексію, що фактично не до команди він рухається, а охото йому пожити для Бога, так не знає він, де б знайти богобоязких людей. Мало хто знає те, що олексій звіз його на хутір до розкольника Осипу Корівці, з Кабанячої слободи Ізюмського полку. Корівка відніс спочатку з недовірою до П., але крайньому вдалося запевнити його, що в Кременчуці в нього залишилося срібло й платтячко, тому що, при поверненні його з під Бендер, їх не пропустили внаслідок чуми, і що близько Бендер населяються новітні слободи й жити там вільно. У П. не було паспорта, але Корівка послав з ним нащадка , давши йому власний паспорт. П., разом з нащадком Корівки, направилися в Кременчук, звідти в Гаків і далі до Єлизаветинської міцності, але по дорозі вони довідалися, що ніяких поселень під Бендерами ні, і розв'язали рухатися в Стародубские слободи.