—енат в≥льно з≥тхнув ≥ возмечтал про республ≥ку, але преторианцы дали йому нов≥тнього правител¤, в особ≥  лавд≥¤ (41 - 54), нащадка √ерманика. ¬≥н був знехтуваною ≥грашкою власних 2-ух дружин, ћессалины й јгрипини, що покрили ганьбою римську даму того часу. …ого образ перекручений, але, пол≥тичною сатирою; ≥ при ньому, не без його рол≥, тривав ¤к зовн≥шн≥й, так ≥ внутр≥шн≥й розвиток ≥мпер≥њ.  лавд≥й народивс¤ в Ћ≥он≥ й тому особливо сприймав до серденька ≥нтереси √алл≥њ й галл≥в: у сенат≥ в≥н особисто в≥дстоював клопотанн¤ мешканц≥в п≥вн≥чноњ √алл≥њ, що просили зробити дл¤ њхн≥ми доступними знатн≥ посади в –им≥. ≤нтриги, а може бути й гр≥х јгрипини, в≥дкрили шл¤х до влади њњ нащадков≥, Ќерону (54 - 68). ≤ в цьому випадку, ¤к практично пост≥йно в 1-ые два стол≥тт¤ –. ≥мпер≥њ, принцип спадковост≥ прин≥с њй шкода. ћеж особистою вдачею й смаками юного Ќерона ≥ його положенн¤м у держав≥ була повна нев≥дпов≥дн≥сть. ƒуже хочетьс¤ п≥дкреслити те, що в той час, ¤к його в≥йська п≥дкорили Ѕритан≥ю, в≥н виникав перед публ≥кою в рол≥ артиста й в≥зника в цирку, або розтрачував большенные суми на неможлив≥ буд≥вл≥ опосл¤ пожеж≥ в –им≥.
Ќе бентежачись репутац≥Їю страшного деспота, призначеноњ дл¤ нього загибеллю мами й стратою його вчител≥ —енеки й найкращих сенатор≥в, Ќерон почав артистичний об'њзд √рец≥њ. “од≥ повстали лег≥они в пров≥нц≥¤х ≥ в лакон≥чний просв≥т 2-ух рок≥в виселис¤ в кривавих битвах ≥ гинули њхн≥ ставленики - √альба, ќтон, ¬ителлий; зовс≥м влада д≥сталас¤ головнокомандуючому у в≥йн≥ проти повсталих ≥удењв, ‘лавио ¬еспасиану. ¬ особ≥ ¬еспасиана (70 - 79) ≥мпер≥¤ одержала влаштовувач≥в, у ¤кому вона б≥дувала опосл¤ внутр≥шн≥х смут ≥ повстань. ¬≥н придушив повстанн¤ батавов, улагодив справи до сенату й упор¤дкував державне господарство, будучи сам прототипом давньоримськоњ простоти характер≥в. ¬ особ≥ його нащадка, “ита (79 - 81), руйн≥вника ™русалима, ≥мператорська влада оточила себе н≥мбом людинолюбства, а молодший нащадок ¬еспасиана, ƒомициан (81 - 96), знову послужив доказом того, що принцип спадковост≥ не приносив –иму щаст¤. ƒомициан насл≥дував “иберию, в≥в в≥йну на –ейн≥ й на ƒунањ, хоча не пост≥йно усп≥шно, ворогував ≥з сенатом ≥ вмер жертвою комплоту. Ќасл≥дком цього комплоту було покликанн¤ до влади не генерала, а людину ≥з середовища сенату, Ќервишки (96 - 98), ¤кий, усиновивши ”льпи¤ “ра¤на (98 - 117), в≥ддав –иму 1-го з найкращих його цар≥в. “ра¤н був родом з ≤спан≥њ; його п≥днесенн¤ Ї знаменною ознакою сусп≥льного процесу, що в≥дбувавс¤ в ≥мпер≥њ.
ќпосл¤ пануванн¤ 2-ух патриц≥анських полог≥в, ёлиев ≥  лавд≥Їв, на римському престол≥ виникаЇ плебей (√альба), пот≥м цар≥ з муниципиев ≤тал≥њ й, зрештою, пров≥нц≥ал з ≤спан≥њ. “ра¤н в≥дкриваЇ собою р¤д цар≥в, що зробили 2-ой стол≥тт¤ найкращою ерою ≥мпер≥њ: ус≥ вони - јдр≥ан (117 - 138), јнтонин ѕий (138
- 161), ћарко јврелий (161 - 180) - пров≥нц≥йного походженн¤ (≥спанц≥, не вважаючи јнтонина, ¤кий був з п≥вденноњ √алл≥њ); вони вс≥ повинн≥ своњм п≥днесенн¤м усиновленню попередника.