Цезар збирався в похід, щоб отмстить парфянам за Красса - а в цей час говорили про пророкування, що парфяне можуть бути переможені тільки царем. При такому настрої дозрів план убивства Цезаря, наведений у виконання змовниками в березневі иды 44 г.
Підстава імперії. Біограф Цезаря, Светоний, особливо відзначає найглибше горе, у яке були повалені його вбивством провінціали; не найменш приводу мали б до того й самі римляне, над якими вибухнула кривава усобица меж змовниками й прихильниками Цезаря, що бажали помститися за його вбивство. Юній Брут, Кассий і інші вбивці Цезаря були зобов'язано виїхати в призначені їм ще Цезарем провінції. Деякий час видався, що сенат, керуючим якого став Цицерон, займе свою колишню головну роль; і справді, спадкоємець Цезаря, юний Октавиан, скривджений Антонієм, примкнув до сенату. Але вислані сенатом проти Антонія консули обоє загинули в бої; Октавиан, уступаючи вимозі легіонів Цезаря, примирився з Антонієм і, прийнявши в загальний альянс іншого цезарианца, М. Лепида, склав з ними 2-ой тріумвірат. Першою жертвою даної нам політичної угоди була сенатська партія, що піддався новітньої проскрипції, у який умер і Цицерон. Брут і Кассий були розбиті при Филиппах, у Македонії, і позбавили себе життя. Згода меж тріумвірами підтримувався якийсь час розподілом меж ними областей і шлюбом меж Антонієм і Октавией, сестрою Октавиана. Опосля лиха Лепида, що захопив Сицилію й покинутого військами, Р. мир розпався на дві частини. Антоній скоро підпав під чари Сходу, над яким панував, що й зачарувала ще Цезаря Клеопатри єгипетської; він віддав розвідну Октавии й провінціями Сходу став розпоряджатися в інтересах Клеопатри. В 31 г. зіштовхнулися при Акциуме, на границях Греції й Эпира, сили конкурентів, що сперечалися за панування над миром. Владетель західної його половини узяв гору, і весь Р. мир знову об'єднався під владою всиновленого Цезарем Октавия, що став внаслідок цього Каем Юлієм Цезарем Октавианом. Непогодженість, не повністю дозволена Цезарем, перебігла до його спадкоємця.
Метод дозволу даної задачки Октавианом обумовлювався, основним образом, 2-мя обставинами - його вдачею й історичним моментом. Октавиан був представником Р. державного типу, Цезар стояв вище його. Цезар вірував у власний геній і у свою зірку й був, тому, змів до божевілля; Октавиан засвоїв для себе принцип "квапитися потихеньку". Цезар розумів стрімко, був спритний у мовах і розв'язках; Октавиан, навпаки, ніколи не приступав до суворої ділової розмови - навіть із дружиною, на якій одружився по любові, - не обміркувавши й не записавши за раніше власних слів. Цезар постійно прагнув до величного; Октавиан мав на увазі лише ймовірне й корисне. Не найменш значення мали й умови, посередині яких був поставлений Октавиан. Погибель Цезаря показала, яку силу зберігали ще в Р. республіканські традиції. Убивцями Цезаря були близькі до нього й облагодіяні їм люди, принесшие його в жертву своїм республіканським еталонам; кривава тога Цезаря і його 23 рани постійно були перед поглядом Октавиана.