Організація Суллы не довгостроково його пережила: трибуни були дуже зацікавлені у відновленні власної влади й негайно опосля похорону Суллы звернулися до консулів із проханням про це. Їхня агітація увінчалася фуррором уже в 75 г., і вкупі з тим відродився антагонізм меж партією форуму (або марианцами) і сенатською партією. Посередині викликаних сиим смут піднявся Помпей. Нелегка перемога над марианцем Серторием в Іспанії й поболее легка над Спартаком проводирем повсталих рабів в Італії, доправили Помпею в 70 г. представництво, хоча він тоді ще вважався в наїзниках, не будучи сенатором. Сулла був зобов'язаний обставинами захопити владу; Помпей прагнув до неї, як до власного легітимного надбання. Але з іншої сторони він належав до сенатської партії, якась нерішучість затримувала його на стороні порядку, що панував; він бажав диктатури, але без насильства, через 1-го пошани. Події йому сприяли; фуррор морських розбійників спонукав трибуна Габиния провести закон про доручення Помпею винищити їх: при всім цьому йому був наданий majus imperium по всьому східному берегу Середземного моря й на 70 миль від узбережжя снутри області, тобто на всьому цьому просторі йому були підлеглі провінційні правителі й війська. Виконавши блискучим образом це доручення, Помпей одержав інше - утихомирити Митридата, що й повело до скорення Азії.
Отут він відігравав роль східного шаха-ін-шаха, тобто царя царів. Вернувшись в Італію, він, згідно із законом, склав команду, розпустив свої легіони й з'явився в Рим особистою людиною. Внаслідок цього законного виду дій він виявився неспроможний і був примушено простягнути руку іншому, ще молодому честолюбцеві, що не мав за собою військових нагород, що й домагався представництва.
Так з'явився 1-ый тріумвірат Юлія Цезаря, Помпея й Красса. Цезар одержав представництво (59), а Помпей достигнул твердження власних розпоряджень і нагородження боєць. По видаленню Цезаря в Галлію, Помпей залишився першим по пошані громадянином у Римі, але без справжньої влади. Тому що Цезар не обробив з Галлією в надане йому п'ятиліття, те Помпей і Красс уклали з ним новітню угоду, у силу якої вони одержали представництво, а після закінчення його - провінції. Крассу дісталася Азія, де він умер у битві з парфянами; Помпей одержав Іспанію, якої він управляв з Рима. Новітня, незвичайна пошана була йому зроблений: він був вибраний єдиним консулом, із правом побрати для себе товариша. Меж тем сила його переможного конкурента в Галлії росла непропорційно з його своєї; Помпей поріднився з ним подвійними узами, але погибель дочки Цезаря, на якій одружився Помпей, послабила цей зв'язок. Усе ближче підступав фатальний момент повернення Цезаря і його неминучого зіткнення із сенатом. Помпей очікував і бажав, щоб обидві сторони звернулися до нього, як до основного керівника долями Рима: але це не здійснилося. Сенат був не досить покірний авторитету Помпея; залишатися ж байдужим глядачем боротьби Цезаря із сенатом - значило приректи себе на політичну незначність.