сам≥ калоритные еталони њњ ми знаходимо у форм≥ памфлету. ѓсти проби творити початок ѕ. у далекому минулому л≥тератури; –енан нав≥ть називав б≥бл≥йних пророк≥в публ≥цистами стародавност≥. Ќеодм≥нно, але, що ѕ. у сучасн≥й њњ форм≥ Ї створенн¤ нов≥тньоњ ≥стор≥њ, увесь плин ¤коњ - починаючи ≥з пров≥сник≥в реформац≥њ - ознаменоване масивним розвитком ѕ., ¤коњ належало видне роль у порушенн≥ й орган≥зац≥њ самих принципових публ≥чних рух≥в. ÷е значенн¤ ѕ. ще п≥дсилилос¤ з виникненн¤м повторюваноњ преси. –оль ѕ. у сучасному житт≥ величезна. Ќав≥ть у тих вар≥антах, коли вона йде за публ≥чним погл¤дом, вона впливаЇ на нього, даючи йому певне вираженн¤ й модиф≥куючи його в ту або ≥ншу сторону. Ѕ≥льша частина видатних пол≥тичних д≥¤ч≥в «ах≥дноњ ™вропи починало й починаЇ свою д≥¤льн≥сть ≥з ѕ., приб≥гаючи до њњ допомоги й пот≥м. ќсобливе значенн¤ маЇ ѕ. у –ф, де вона Ї практично Їдиним ≥, у вс¤кому раз≥, основним про¤вом особистоњ общественнополитической ≥н≥ц≥ативи й де так принципова кер≥вна роль л≥тератури; знатне положенн¤ рос≥йськоњ л≥тературноњ критики роз'¤сн¤Їтьс¤ тим, що вона - в особ≥ б≥льш фаворитных власних представник≥в - займалас¤ по переваз≥ ѕ. ¬≥дсутн≥стю ≥нших орган≥в дл¤ вираженн¤ публ≥чноњ думки роз'¤сн¤Їтьс¤ також пануванн¤ в наш≥й л≥тератур≥ сусп≥льного роману з певноњ; негайно парт≥йним розцв≥ченн¤м, а р≥вно й те ¤вище, що в нас в≥ддавали своњ сили ѕ. так≥ калоритные художн≥ таланти, ¤к —алтыков ≥ ”спенський, представники особливого л≥тературного жанру - з'Їднанн¤ художн≥х образ≥в з ѕ.
јр. √.
—усп≥льне право - у безсторонньому зм≥ст≥ Ї совокупа норм, що визначають компан≥ю й функц≥њ крањни й справи його до окремих ос≥б. ¬оно обымает собою норми права мун≥ципального, пол≥цейського, грошового, карного, церковного; а також процесу карного й цив≥льного. ¬ особистому зм≥ст≥ ѕ. права сутн≥сть правочину, ¤к≥ випливають ≥з приналежност≥ даного особи ( суб'Їкта права) до певноњ держави або до союзу, що становить орган≥чну частину крањни (земству, м≥стечку й т.п., також церкви, у тих державах, де крайньоњ привласнене значенн¤ союзу сусп≥льного права), або ж обумовлюютьс¤ в≥дносинами, що виникають меж окремими особами в силу приналежност≥ њх до даноњ держави. ѕ. права можуть бути п≥дрозд≥лен≥ на три групи: 1) так назыв. головн≥ права або права людини (droits de I'homme), у ¤ких про¤вл¤Їтьс¤ початок вол≥ й недоторканост≥ особи й приналежност≥. —юди ставл¤тьс¤ право або свобода пересуванн¤ й переселенн¤, вол¤ промисл≥в, вол¤ сов≥ст≥, свобода вираженн¤ погл¤д≥в (печатки та ≥н.), вол¤ сходок, складанн¤ сусп≥льств ≥ ≥н. 2) ѕраво скористатис¤ установами й пристосуванн¤ми; призначеними дл¤ загального використанн¤, при цьому дана особа може волод≥ти сиим правом в одних вар≥антах у силу самоњ приналежност≥ його до держави або союзу ѕ. права (напр., право на п≥клуванн¤), в ≥нших вар≥антах - у силу особливоњ п≥дстави (напр. право скористатис¤ дорогами, публ≥чними будинками й т.п.). 3) так назыв. пол≥тичн≥ права, у силу ¤ких дана особа може ухвалювати середнЇ або конкретне роль у законодавств≥, керуванн≥ й в≥дправленн≥ правосудд¤.