Але велике практичне застосування одержала не ця машинка, а інша, побудована по тому ж принципу в 1769 г. Аркрайтом, що одержала заголовок ватер-машини, тому що до введення парової сили подібні машинки приводилися в дію водяними колесами. Ця машинка постачена 3-мя парами залізних витяжних валиків, з яких будь-яка наступна пара обертається резвее попередньої, витягаючи подводимую стрічку й доставляючи її до вертикально поставленого веретена з рогулькою, що робить крутіння. Відразу з розвитком ватера із самопрядки, із прядки формується мюль. В 1764 - 67 рр. Джемс Гаргривес вибудував машинку - "дженни" ( по імені дочки), у якій ряд веретен був поміщений на станині, меж тем як на особливій каретці містився ряд тисок особливого пристрою, у яких зажимались порції ровницы, прив'язані іншими кінцями до веретен. При відході каретки ровница розтягувалася, закручуючись у той же час обертанням веретен. Скоро Вуд змінив пристрій дженни, помістивши веретена на каретці, а лещата на станині. По підміні тисок однієї парою валиків вийшла машинка, адаптована для П. кардної вовни й друг. маленьких волокон, що й зберегла, опосля ряду деталізованих удосконалень, і на даний момент власний тип. Для бавовни ж ще в 1779 г. Крамптон поміняв у машині Вуда лещата 3-мя парами валиків Аркрайта, з'єднавши,таким образом, відмітні індивідуальності машин ватер і дженни - в одній машині, що одержала заголовок мюльдженни (mule - мул, помісь). Гідності новітньої машинки викликали жваве її поширення й примусили посилено працювати над її вдосконаленням, так що до 1830 г., опосля вдосконалення Итона (1818 г.), що застосував так наз. дорогу, і Робертса, введшего квадрант, ця машинка є вже у вигляді самодіючого мюля (selfacling mule), що робить від мотора, без усякого зусилля робітника, усе коло роботи. Майбутнє вдосконалення полягало вже в поступовому виробітку деталей, найбільш доцільному й комфортному конструюванні робітників і передатних пристроїв, досягненні найбільш плавного ходу при збільшених швидкостях і, зрештою, у пристрої регулювання ходу роботи засобом самої машинки, при доведеному до мінімуму участі робітника. Про інтенсивність даної роботи свідчить факт, що до 1876 року в одній Великобританії заявлене до 600 патентів на вдосконалення в сельфакторах. Ці вдосконалення й досягнута ними застосовність машинки для П. самої ласкавої й вузької пряжі доправили їй виняткове поширення. Лише в крайнє двадцятиліття в сувору боротьбу із сельфактором вступає новенька система прядильної машинки: кольцевый ватер. Думка його виникла в Америці ще в 1828 році, але зовсім сформувався він і одержав поширення в Європі за крайнє тридцятиріччя. Володіючи звичайним, повністю врівноваженим веретеном, здатним робити більш обертів, чому й веретено сельфактора, кольцевый ватер має порівнянне із крайнім гідності простоти пристрою й відходу й безперервності діяння, доставляючи сиим значимий виграш у продуктивності й ціни нагляду. З іншої сторони, постачений дуже легким крутильним пристроєм - скобочкой, кольцевый ватер зробився застосовним для надзвичайно тонких ( до № 600) основ і навіть для утоків, важкодоступних для старенького рогульчатого ватера.