Ќайдавн≥ше з них - по кур≥¤х - було чисто патриц≥анським ≥ разом з патриц≥¤ми втратило, ≥з часом, ус¤ке реальне значенн¤: воно атрофувалос¤, не стало бути зборами людей ≥ перевт≥ливс¤ в установу, присутн≥сть посадових ос≥б - курионов, що в≥дало т≥льки родов≥ справи: аррогацию (перех≥д з роду в р≥д), твердженн¤ запов≥т≥в ≥ т.п. ƒо п≥зн≥шого часу воно зберегло лише одну хоча й формальну, але важливу в пол≥тичних в≥дносинах функц≥ю - передачу вибраному в комици¤х маг≥страту його влади, засобом lex curiata de imperio. ўе п≥д час цив≥льноњ в≥йни меж ѕомпеем ≥ ÷езарем неможлив≥сть дотримати ц≥Їњ формальност≥ спричинила принципов≥ пол≥тичн≥ насл≥дки.
2-ое народн≥ збори в –им≥, центуриатное - по, ¤к усе знають, в≥йськовим соткам - знаменуЇ собою в≥дпов≥дну войовничу компан≥ю –има: перв≥сне тожество народу й в≥йська. ÷ентуриатное народн≥ збори - це не що ≥нше, ¤к в≥йсько, що вибудувалос¤ по сотках, щоб в≥дпов≥сти на вопросец командира, чи бути в≥йн≥, або чи вибрати такого-те в командири на наступний р≥к? ћ≥сце у в≥йськовому ладу обумовлювалос¤ озброЇнн¤м, а озброЇнн¤ - майном. «г≥дне з майном, римськ≥ громад¤ни були розбит≥ на 5 клас≥в, не вважаючи вершник≥в, що становили особливий розр¤д з 18 сотень. ўо дошедшее до нас визначенн¤ ¤к майнового цензу дл¤ кожного класу, так ≥ числа сотень у кожному з них, традиц≥¤ в≥дносити до час≥в —ерви¤ “улли¤, ¤кому приписуЇтьс¤ й сама установа центуриатного збори, може бути не з величезною п≥дставою, чому буд≥вл¤ так ≥менованоњ —ервиевой ст≥нки. ¬изначенн¤ цензу засобами показуЇ на найб≥льш п≥зню еру, чому час цар≥в, тому що ще в ранню республ≥канську еру судов≥ пени визначалис¤ числом гол≥в великого або маленькоњ худоби. ѕ≥зн≥ше центуриатного з'¤вилис¤ народн≥ збори по трибах, у точност≥ час ≥ прив≥д його по¤ви нам неп≥знан≥. ÷е - плебейськ≥ збори, кероване трибунами, тод≥ ¤к центуриатным управл¤в курульный (патриц≥анський) маг≥страт, консул або претор. ” вид≥ п≥зн≥х зв≥сток про трибуткомици¤х п≥д головуванн¤м консул≥в ≥ претор≥в, ¤к≥сь сучасн≥ вчен≥ прийшли до не досить можливого припущенн¤, що не вважаючи загальнов≥домих плебейських трибуткомиций ≥снували ще особлив≥ трибуткомиции з роллю патриц≥њв. ” в≥дносинах трибутного збори до центуриатному про¤вл¤Їтьс¤ чудовий пол≥тичний дуал≥зм, проникший у державний устр≥й –има завд¤ки особливому положенню плебењв у мун≥ципальному лад≥: центуриатные комиции ¤вл¤ють собою весь люд, populus, трибутные - plebs. ѕлебси, здобуваючи все б≥льше значенн¤, стаЇ народом у пол≥тичному зм≥ст≥ слова, тобто р≥вн¤Їтьс¤ до populus. ÷е приравнение знаходить дл¤ себе вираженн¤ в тому, що постанова плебс≥в, plebiscitum, одержуЇ, по постанов≥ центуриатных комиций, значенн¤ закону, неотклонимого дл¤ вс≥х людей, ut quod tribatim plebs jussiset populum teneret (lex Valeriahoratia, 449 г. до P. Xp.) ѕринцип цей був доведений законом ѕублили¤ (339 до P. Xp.) - ut plebiscita omnes Quiriles tenerent, ≥ законом √ортенз≥¤ (284) - ut quod plebs jussisset omnes Qairites teneret.
чи “ожественны ц≥ три закони й чому, у такому випадку, придалос¤ троЇкратне узаконенн¤, або вони р≥зн≥ за зм≥стом, ¤к дотепно роз'¤сн¤в в одн≥й ≥з власних г≥потез Ќибур - нам незрозум≥ло.