≈мблемою "империума" служили р≥зки й сокири л≥ктор≥в, перешедших в≥д цар¤ до консула: це - влада наказувати, карати й стратити. “ипово дл¤ народу пануванн¤, що добилос¤, над миром, що, вигнавши пануючи, в≥н збер≥г його владу не ¤к виконавчу владу, у зм≥ст≥ теоретик≥в XVIII стол≥тт¤, ¤к влада розпор¤дчу, правительствующую, обмеживши њњ короткостроков≥стю й колег≥альн≥стю; скоро римл¤не стали нав≥ть, у випадку потреби, п≥дсилювати њњ тимчасовим скасуванн¤м колег≥альност≥ (диктатура). ћайбутн¤ ≥стор≥¤ гос орган≥зац≥њ –има пол¤гаЇ в обмеженн≥ й дробленн≥ маг≥стратури й у розвитку, њй у шкоду, влади сенату й народних збор≥в.
“ак, до самого початку республ≥канськоњ ≥стор≥њ ставитьс¤ закон ¬алер≥¤ ѕопликолы de provocatione, що заборон¤в маг≥страту с≥кти й стратити громад¤нина ( поза в≥йськовою службою) кр≥м провокац≥њ засудженого до народних збор≥в. √оловн≥ зм≥ни в положенн≥ й состав≥ –. маг≥стратури в≥дбулис¤ п≥д впливом боротьби плебењв з патриц≥¤ми, ќтут на першому м≥сц≥ коштуЇ по¤ва плебейського трибуната (tribuni plebis) - њх спочатку було 2, п≥д к≥нець 10, - относимое традиц≥Їю до в≥дходу плебењв на св¤щенну гору: це була особлива плебейська маг≥стратура, на р¤д≥ з патриц≥анськоњ й у протид≥ю њй. —тановий дуал≥зм був таким образом внесений у саму маг≥стратуру. –. трибунат з≥грав таку видатну роль у –. ≥стор≥њ й здобував дл¤ себе таку всесв≥тню попул¤рн≥сть, що його заголовок ≥ пон¤тт¤ просочилис¤ у вистави, ¤к багато думають, цив≥л≥зованих народ≥в нав≥ть поглубже, чому представництво. ” –. ≥стор≥њ трибунат Ї самою незвичайною пол≥тичною установою; його ≥сторичний розвиток знаменуЇ собою р≥ст ≥ торжество плебс≥в, а пот≥м розвиток ≥ пад≥нн¤ –. демократ≥њ. ѕерв≥сне положенн¤ трибун≥в було бо¤зке й роль њх ерундова. ѓхн≥й обов'¤зок пол¤гав у заступництв≥ (auxilium ferre) за окремих плебењв проти суворост≥ або несправедливост≥ патриц≥анських маг≥страт≥в, при набор≥ або на суд≥. «ас≥б, надане њм дл¤ цього, пол¤гали в прав≥ припиненн¤ консульського розпор¤дженн¤ (veto), а дл¤ вт≥ленн¤ або захисту цього права њм була дана не влада (imperium) або речовинна сила, а т≥льки оборонне знар¤дд¤ - "недоторканн≥сть", за аналог≥Їю з ≥ншими св¤щенними, тобто присв¤ченими божеству особами й предметами (sacrosanctitas). –обл¤чи упор на цей найм≥цн≥ший у римл¤н щит, трибуни скоро переб≥гли в пришест¤, привласнюючи дл¤ себе усе найб≥льш неос¤жну роль. ≤з заступник≥в за окремих плебењв вони стали ватажками й охоронц¤ми ≥нтерес≥в усього стану, винили й карали його супротивник≥в ≥ проводили корисн≥ дл¤ нього закони; ставши на чол≥ плебейських збор≥в, вони п≥дн≥малис¤ разом з ними, ≥ коли плебейство отожествилось ≥з –. народом, трибуни стали маг≥стратами народу.  олись вони несм≥ливо посиживали на власних крамниц¤х у дверей сенату, прислухаючись до його дебат≥в; п≥д к≥нець вони одержали право скликати сенат ≥ проводити в ньому свою пол≥тику. « њхн≥м ≥менуванн¤м з'Їднан≥ вс≥ проби до реформ; з ним же з'Їднане й розвиток демагог≥њ в –им≥.
ўо з'¤вивс¤ з опозиц≥њ проти "империума", трибунат зробивс¤ п≥дн≥жж¤м дл¤ правител¤, що сполучив у дл¤ себе империум консула й potestas недоторканного трибуна.