–имська ≤тал≥¤ була оточена пров≥нц≥¤ми, ≥ ворожнеча меж римл¤нами й пров≥нц≥алами (перегринами) була багато поглубже, чому меж римл¤нами й латин¤нами. “ем не найменш цей дуал≥зм став р≥вном≥рно згладжуватис¤ й згас без того жахливого потр¤с≥нн¤, ¤ким була союзницька в≥йна. ¬ийшло це тому, що над римл¤нами й перегринами встановилас¤ загальна мун≥ципальна влада.
ѕроцес зближенн¤ в≥дбувавс¤ 2-м¤ способами: цар≥ надавали право громад¤нства окремим особам або категор≥¤м ос≥б (так, ÷езар в≥ддав громад¤нство вс≥м докторам ≥ педагогам наук у –им≥; декретами наступних цар≥в право громад¤нства давалос¤ ¤к п≥льга дл¤ заохоченн¤ буд≥вл≥ будинк≥в ≥ корабл≥в, дл¤ багатих дитинками шлюб≥в ≥ т.п.), або ж громад¤нство надавалос¤ ц≥лим городкам ≥ област¤м. ¬ажливу роль при вс≥м цьому гралос¤ (ф≥ктивне) латинство.  оли италийские латин¤не з'Їдналис¤ з римл¤нами, крайн≥ стал≥ надавати в √алл≥њ ¤кимсь городкам право колишн≥х латинських колон≥й. Ћатинство стало, таким образом, перех≥дним щаблем до римського громад¤нства; у цьому зм≥ст≥ ¬еспасиан надав ус≥Їњ ≤спан≥њ латинське право. «рештою,  аракалла в≥ддав ус≥м в≥льним люд¤м ≥мпер≥њ право римського громад¤нства; in orbe romano qui sunt, cives romani effecti sunt. Ќе випливаЇ, але, г≥пербол≥зувати пол≥тичне значенн¤ даноњ нам заходу: коли пров≥нц≥¤ п≥дн≥малас¤ до р≥вн¤ –има, ≤тал≥¤ зверталас¤ в пров≥нц≥ю. ѓњ прив≥лењ - вол¤ в≥д поземельноњ подат≥ й в≥д в≥йськовоњ повинност≥ - пропали; самовр¤дуванн¤ њњ м≥ст було п≥длегло, ¤к ≥ в пров≥нц≥њ, ≥мператорськ≥й бюрократ≥њ. ¬ерховна влада римських людей переб≥гла до римського ≥мператора, римський громад¤нин з государ¤ чер≥д п≥дданим, под≥бно пров≥нц≥алов≥. ” римськ≥й ≥мпер≥њ збер≥гс¤ т≥льки один дуал≥зм, але не т≥льки римський - меж государем ≥ рабом.
4) ≤мператорська влада, що зак≥нчуЇ собою пол≥тичний розвиток –има, не була дл¤ нього чужим елементом ;вона коренитьс¤ в його початков≥й орган≥зац≥њ. ѕолибий, що в≥дм≥нно познайомивс¤ в будинку —ципиона ≥з пристроЇм –има, обумовив цей пристр≥й ¤к правл≥нн¤ зм≥шане з монарх≥њ, знат≥ й демократ≥њ, розум≥ючи п≥д сиим взаЇмод≥¤ маг≥стратури, сенату й народних збор≥в. ”с≥ ц≥ три елементи сход¤ть у –им≥ до ери до≥сторичноњ, коли њм управл¤ли царюй.  орол≥вський пер≥од недоступний конкретному ≥сторичному досл≥дженню, але корол≥вська влада так дуже вплинула на римськ≥ установи, що можливо досл≥джувана у власному в≥дбитт≥. ƒо п≥зн≥шого часу збереглис¤ в –им≥ дв≥ посади, що пол¤гали в найт≥сн≥шому зв'¤зку з корол≥вською владою: rex sacrificulus, що приносив у республ≥канську еру т≥ жертвоприносини, ¤к≥ лежали на обов'¤зку пануючи, ≥ interrex, що обиравс¤ патриц≥анськими сенаторами, з њхнього середовища, коли, внасл≥док випадкового нещаст¤, переривалас¤ наступн≥сть влади й не було оф≥ц≥йноњ особи, п≥д головуванн¤м ¤кого могло-би в≥дбутис¤ обранн¤ нов≥тн≥х верховних маг≥страт≥в.  р≥м цього корол≥вська влада збереглас¤ в атрибутах ≥ в сам≥й вдач≥ т≥Їњ маг≥стратури, ¤коњ були зм≥нен≥ царюй.  онсули - не що ≥нше, ¤к власники роздвоЇноњ й скороченоњ до меж 1-го року корол≥вськоњ влади: regio imperio duo sunto, говорить ÷ицерон у власному твор≥ про державу (De republica).