Месником за Рим з'явився Сулла (87 до Р. Хр.), який практично на очах агресивних йому мариянских легіонів розбив одне за іншим два війська Митридата в Беотии ( при Херонее й Орхомене), і потім висадився в Малій Азії. Нове королівство розпалося також стрімко, як створилося; Митридат відмовився від усіх власних завоювань у сфері римського впливу. 10 років через по погибелі Суллы, коли римляне прийняли спадщину пануючи Вифинии, Никодима, і направили його країну в провінцію, Митридат зробив новітню спробу захопити М. Азію. Вона скінчилася знову безуспішно.
Розбитий Лукуллом, Митридат розгубив навіть Понт і знаходив укриття у власного зятя, вірменського царя Тиграна. Даремно Тигран зібрав сили власного широкого королівства проти римлян; його сбродное ополчення було розбито Лукуллом при новітній столиці Вірменії, Тигранокерте, і при старенької, Артаксате; тільки небажання римських легіонів випливати далі за Лукуллом дозволило Митрадату вернутися в Понт. На місце непопулярного Лукулла з'явився (в 67 г.) у блиску перемоги молодий Помпей; у нічному нападі розтрощив він крайні сили Митридата й переслідував його чрез Грузію до Кури. У підніжжя Кавказу Помпей загальмував; йому стояла задачка організувати величезне місце від Кавказу до Єгипту й від узбережжя до Євфрату, що перебувало опосля падіння Селевкидов у повній політичній анархії. Римляне занесли в цей хаос міцний порядок засобом характерної їм змішаної системи керування, при якому конкретні провінції - Азія (західне узбережжя Малий. Азії), Вифиния, Понт, Сирія й Крит - чергувалися з васальними царями й союзними міськими республіками. Потім щасливий конкурент Помпея організував на Р. Заході порядок, що мав ще найбільш принципові й тривалі наслідки. Усесвітньо-історичне значення Юлія Цезаря полягає не тільки лише в тому, що він зробив і організував імператорську владу в Римі, та й у тому, що він відкрив Р. зброї й культурі шлях на північ і сиим заснував середньовічний порядок і західноєвропейської цивілізації. Багато років Італія мачалась від незліченних ватаг галлів, що напирали з усіх боків на Альпійський вал. Тільки-Тільки затих цей рух, приведшее галлів у Рим, у Дельфи й у глиб Малий. Азії, як у границь Італії виникла 1-ая сувора хвиля новітнього народного потоку, найбільш небезпечного для римлян. Те були кимвры й тевтони, що спочатку тріумфували над Р. легіонами, але зрештою знищені Марием у рівнині Рони (102) і По (101). 40 років через римляне відчули новітній напір німецьких племен: свевы, під предводительством Ариовиста, заволоділи гальской областю секванов і напирали на гельветов у Швейцарії, спонукуючи їх знаходити новітніх земель у Галлії. Під час призупинити цей потік стало завданням Цезаря, що побрав, опосля власного представництва (59), у керування обидві гальские провінції - північну Італію й південну Галлію. Виконуючи цю задачку, Цезар став за вісім років володарем усієї Галлії й Бельгії й, відбиваючи, що примикають сиим областям племена, своїми походами через канал у Британію й через Рейн указав своїм приймачам програмку майбутньої Р.