« ≥ншоњ сторони, розкопки на Ёсквилине замкнули ланцюг, що св¤зующую до≥сторичну еру в житт≥ –има з ≥сторичноњ: на Ёсквилине, напр., були знайден≥ п≥д стеною, приписуваноњ Cepвию “уллию, мерц≥ в глин¤них стволообразных трунах, що ставл¤тьс¤, зрозум≥ло, до ери найб≥льш староњ, чому сама ст≥нка, що перер≥зувала стародавн≥й цвинтар, коли придалос¤ розширенн¤ м≥ських зм≥цнень. ¬≥дпов≥дн≥ риси даноњ дл¤ нас ≥стор≥њ можуть бути зведен≥ до наступних положень: 1) могутн≥й р≥ст –има в≥дбуваЇтьс¤ в 3-х концентричних колах, в≥дпов≥дних трьом мун≥ципальним формам; 2) розростанн¤ –има робить у його границ¤х дуал≥зм ≥ п≥знаваний антагон≥зм населенн¤, ¤кий р≥вном≥рно згладжуЇтьс¤ й знову виникаЇ при вступ≥ –има в нов≥тнЇ коло його еволюц≥њ; 3) цей р≥ст ≥ викликаний њм дуал≥зм обумовлюють собою видоизменеение ур¤дових орган≥в; 4) п≥д впливом политич. росту –има виробл¤ютьс¤ нов≥тн≥ форми обласного керуванн¤; 5) р≥ст –има обумовлюЇтьс¤ в значимому ступен≥ економ≥чною потребою й у свою чергу впливаЇ на економ≥чне житт¤, в ≥ндив≥дуальност≥ землеробського населенн¤; 6) р≥ст –има, п≥ддаЇ його населенн¤ впливу нов≥тньоњ культури, що розкладаЇ найдавн≥шу –. рел≥г≥ю, старий побут населенн¤, його с≥мейн≥ й пол≥тичн≥ характери.
1) ѕол≥тично р≥ст –има. ≤ д≥йсно, 3-м¤ концентричними кугами: м≥сто –им, ≤тал≥¤, –. ≥мпер≥¤. «асобом завоювань м≥сто –им стаЇ миром (urbs - orbis). ѕрадавн≥й розм≥р римськоњ м≥сцевост≥ був надзвичайно незначний: жерц≥ "польового братерства" (fratres arvales), що ≥снував ще в еру цар≥в, раз у р≥к робили у св¤то амбарвалий св¤тковий обх≥д римського пол¤, ≥ цей обх≥д зб≥гавс¤, зрозум≥ло, ≥з прадавньою границею –. м≥сцевост≥; вона мала в довжину 5 римських миль (1000 крок≥в) на правом бережу “ибру або на заход≥, 6 миль на левом бережу р≥ки, 5 миль на п≥вдн≥, у напр¤мку до јльбе-Ћонге, ≥ лише 2 мил≥ на п≥вноч≥. ќпосл¤ поглинанн¤ –имом дек≥лькох подгородных громад ≥ завоюванн¤ - ще в корол≥вську еру - м≥ст √абий ≥ ‘идене, римська територ≥¤ (ager Romanus) обымала собою близько 870 кв. км. Ќа п≥вдн≥ римл¤не опиралис¤ на одноплем≥нну њм ≥ союзну федерац≥ю латинських м≥ст; на п≥вноч≥ мали проти себе могутн, що управл¤лис¤ цар¤ми этрусские м≥стечка, що пол¤гали в слабеньк≥й федерац≥њ меж собою; на сход≥ ворогували з≥ схожими г≥рськими племенами сабин¤н, вольсков ≥ эквов наб≥ги, що робили, на злачную римську " ампанью". ” маленьких сутичках ≥з сус≥дами пройшла дл¤ –има 1-а¤ половина ери в 240 рок≥в, що предыдуща¤ повному завоюванню ≤тал≥њ –имом. Ќа гран≥ 2-ух њњ половин коштуЇ завоюванн¤ римл¤нами м≥стечка ¬ий (396 до –. ’р.). ћогутн≥сть –има пр¤мо за сиим було дуже вражене вторгненн¤м галл≥в ≥ спаленн¤м –има, але м≥сто скоро оправилос¤ й в одне з маленьким стол≥тт¤ встигнув п≥дкорити дл¤ себе всю ≤тал≥ю в тод≥шньому зм≥ст≥, тобто за вин¤тком р≥внини ѕо й приальпийских областей, що зараховувалис¤ до √алл≥њ.
÷ей процес завоюванн¤ в≥дбувавс¤, приемущественно, 3-м¤ кроками: на першому з њхн≥й –им попоравс¤ з латинською федерац≥Їю. ¬≥н став уже дуже могутн≥м членом њњ й став творити в латинському союз≥ т≥льки знар¤дд¤ дл¤ власноњ пол≥тики, латин¤не ж домагалис¤ найб≥льш забезпеченоњ й впливовоњ рол≥.