ƒо сиим фастам, ¤к уважаЇ ћоммзен, понтифики стали приписувати коротк≥ зв≥стки про основн≥ под≥њ власного часу, ≥ таким образом з'¤вилис¤ 1-ые анали, под≥бно тому, ¤к у середн≥ стол≥тт¤ л≥тописна справа розвилас¤ в монастир¤х з коротких зам≥ток, що приписувалис¤ до великодн≥х таблиць, ¤к≥ складалис¤ на 20 рок≥в уперед. ≤з приписок до фастам утворювалас¤, ≥з часом, в≥рно веденна¤ понтификами л≥топис, ¤кий ћоммзен ≥менуЇ liber annalis. ”се давно знають те, що в≥рна хронографи¤ не могла з'¤витис¤ в –им≥ ран≥ше 2-ой самнитской в≥йни (326 - 304 до P. ’р.), тому що лише ≥з цих пор стають в≥дом≥ деньки вступу на посаду маг≥страт≥в; але, ще й у цей час анналистический матер≥ал був надзвичайно вбогий, що ћоммзен п≥дтверджуЇ вказ≥вкою на протир≥чч¤ меж зв≥стками Ћ≥в≥¤ про походи римл¤н проти самнит¤н ≥ безперечним св≥дченн¤м прадавнього римського напису на збереженому саркофаз≥ 1-го з д≥¤ч≥в самнитских в≥йн, консула Ћуци¤  орнел≥¤ —ципиона Ѕарбата.
« окремих ≥стор≥ограф≥чних вишукувань ћоммзена заслуговують на особливу увагу його досл≥дженн¤ про  ориолане ≥ його розб≥р 3-х прадавн≥х пол≥тичних д≥й у –им≥. ” цих досл≥дницьких роботах ћоммзен не т≥льки лише розбиваЇ класичну легенду, та й пробуЇ роз'¤снити, коли ≥ ¤к вона з'¤вилас¤. ¬≥н указуЇ, що розпов≥дь про земельний закон —п.  асси¤, ¤кого Ўвеглер ≥менуЇ першою ≥сторичною особист≥стю в –им≥, Ї вимисел ≥ що процеси проти —п. Kaccи¤, —п. ћели¤ й ћанли¤ - пл≥д "этиологической пластики" ери, коли римськ≥ демагоги проводили своњ земельн≥, боргов≥ й фрументарные закони. —тосовно стародавност≥ й в≥рог≥дност≥ факт≥в маЇ принципове значенн¤ досл≥дженн¤ ћоммзена про римськ≥ cognomina, з ¤кого випливаЇ, що звичай давати пр≥звиська - досить п≥знього походженн¤ й що тому так≥ cognomina, ¤к Regillensis, указують на п≥зн≥шу переробку факт≥в. Ќа найб≥льш близьк≥й до Ќибуру точц≥ зору загальмував Ќич, творець твору " ѕро римську анналистике" (1872). Ќич визнаЇ еп≥чн≥ елементи в римськ≥й ≥стор≥њ, анналистические ж виводить ≥з передбачуваних њм особливих "плебейських" анал≥в, що складалис¤ эдилами при храм≥ ÷ереры. Ќич виходив иыз здогаду - у перший раз ретельно наведеного (1863) його учнем Ќиссеном стосовно 4-й ≥ 5-й декад≥ Ћ≥в≥¤, у ¤ких крайн≥й скориставс¤ ѕолибием, - що найдавн≥ш≥ ≥сторики, користуючись попередниками, заур¤дно приводили повн≥стю або в скороченн≥ справжн≥й њхн≥й текст. ¬насл≥док цього Ќич уважав ≥мов≥рним, по встановлених них ознакам, в≥дзначати в текст≥ першоњ декади Ћ≥в≥¤, де крайн≥й тримаЇтьс¤ прадавнього римського аннал≥ста ‘аби¤ ѕиктора, в≥дтворюючи найб≥льше або найменш точно його текст, а де - ≥нших, найб≥льш п≥зн≥х аннал≥ст≥в, ѕизона, ¬алер≥¤ або Ћицини¤. ÷ей анал≥з породив целую л≥тературу под≥бних досл≥дницьких роб≥т, у ¤ких юн≥ вчен≥ розкладали текст ¤кого-небудь ≥сторика на його найб≥льш античн≥ складов≥ частини. —проба Ќича зустр≥ла сувору в≥дс≥ч ≥з боку  . ”се знають те, що петера ("Zur Kriuk d. Qnellen d. alteren Rom. Gesch.", 1879). —умн≥ву, висловлен≥ ѕетером щодо плодотворност≥ позначеного способу Ќича, ще найб≥льш застосовн≥ до майже вс≥х з його посл≥довник≥в.