Ћьюис посилаЇтьс¤ на Ѕейл¤, що знаходив, що в≥дм≥нн≥сть меж посв≥дченн¤м св≥дка й св≥дченн¤м з_чуток практично також велике, ¤к в≥дм≥нн≥сть меж д≥йсною й липовою монетою. ѕерев≥рка, з погл¤ду цього принципу, –. ≥стор≥њ й становить головну задачку прац≥ Ћьюиса. ƒов≥вши, що римл¤не не мали до час≥в пануючи ѕирра ≥сторичних даних, що опиралис¤ на сучасн≥ св≥дченн¤, Ћьюис зробив вив≥д, що римська ≥стор≥¤ зобов'¤зано бути визнана недостоверною аж до ери цього цар¤. ¬≥н п≥ддаЇ досл≥дженню вопросец, розташовували чи римл¤не, при в≥дсутност≥ св≥дчень сучасник≥в, ¤кими-небудь ≥ншими джерелами, ¤к≥ могли б додати ц≥нн≥сть класичноњ –. ≥стор≥њ, ≥ ≥з цього приводу критикуЇ здогад Ќибура про –. епос≥ ≥ його в≥ру в значенн¤ усноњ традиц≥њ. Ћьюис намагаЇтьс¤ обірунтувати, що пам'¤ть про принципов≥ под≥њ збер≥гаЇтьс¤ в народ≥, при в≥дсутност≥ письмових св≥дчень, за допомогою усноњ традиц≥њ менш 100 рок≥в ≥ лише в самих найр≥дших вар≥антах - до 150 або 180 рок≥в, так що ще може бути допустити, що ‘абий ÷иктор знав, завд¤ки переказу, про спаленн¤ –има галлами або нав≥ть про уз¤тт¤ ¬ий, але не найб≥льше. Ћьюис висловлюЇтьс¤ р≥шуче проти самого способу Ќибура - проти впровадженн¤ до ≥стор≥њ г≥потез, за допомогою ¤ких Ќибур заповнював порожн≥ рамки у власному зображенн≥. Ћьюис допускаЇ здогаду лише в природничих науках, де вони можуть бути випробуван≥ досв≥дом. ¬≥н напол¤гаЇ, дал≥, на повн≥й аналог≥њ завдань ≥сторика й судд≥, ¤кий отрешаетс¤ ухвалити вирок, коли в нього немаЇ п≥д рукою св≥дченн¤ св≥дк≥в. ” вид≥ повноњ нев≥рог≥дност≥ староњ –. ≥стор≥њ; досл≥дник, по погл¤ду Ћьюиса, повинен отрешитьс¤ в≥д ¤лов шуканн¤ не≥снуючого предмета й, не намагаючись розшукувати скарбу, знищен≥ часом, предназначить свою д≥¤льн≥сть найб≥льш достов≥рним ерам –. ≥стор≥њ. ѕроведений Ћьюисом з большенный учен≥стю й посл≥довн≥стю, критичний принцип в≥дшукав дл¤ себе блискучий доказ у в≥дом≥й –. ≥стор≥њ ћоммзена; утил≥тарний же принцип англ. досл≥дника не мав, на щаст¤, посл≥довник≥в. ” вышедшем в≥дразу ≥з твором Ћьюиса (1855 г.) першому том≥ власноњ ≥стор≥њ ћоммзен замовчуЇ еру цар≥в, а ≥стор≥њ республ≥ки до децемв≥рату, викладеноњ Ўвеглером на 700 стор., присв¤чуЇ т≥льки де¤ким найб≥льше одн≥Їњ стор≥нки.
” наступному виданн≥ ћоммзен п≥шов ще дал≥ в скепсис≥, визнавши, що наведений ѕолибием прадавн≥й контракт меж римл¤нами й карфаген¤нами не ставитьс¤ до першого року республ≥ки, а до найб≥льш п≥знього часу. ” власн≥й попул¤рно написаноњ ≥стор≥¤ –има ћоммзен т≥льки коротко мотивував власний погл¤д на –. ≥стор≥ограф≥ю, але пот≥м розвив його докладн≥ше в ц≥лому р¤д≥ критичних досл≥дницьких роб≥т ("Romische Forschungen"). ѕочинаючи достов≥рну ≥стор≥ю –има 2-м¤ стол≥тт¤ми п≥зн≥ше Ќибура, ћоммзен не потребував здогаду про ≥снуванн¤ в старих римл¤н особистих анал≥в ≥ за¤вив, що таких анал≥в "немаЇ й сл≥ду". ѕочатковою крапкою в –. анналистике служать дл¤ ћоммзена фасты: в≥н правильно пом≥тив т≥снуватий зв'¤зок,–. л≥тописноњ справи з календарним, ¤ким в≥дали понтифики. ѓхн≥ календар≥ м≥стили усередин≥ себе вказ≥вка судових ≥ ≥нших дн≥в (dies fasti): ≥з цього списку дн≥в з'¤вивс¤, ≥з часом, перел≥к рок≥в, що позначалис¤ ≥менуванн¤м консул≥в, чому й роз'¤сн¤Їтьс¤, що слово фасты стало позначати списки консул≥в, а п≥зн≥ше - ≥ ≥нших маг≥страт≥в.