аннал≥стом був ‘абий ѕиктов, що жив п≥д час 2-ой пун≥чноњ в≥йни, що й писав по-гречески. Ќ≥ його анали, н≥ твору наступних за ним аннал≥ст≥в не д≥йшли до нас; звичайна ≥стор≥¤ –има базована дл¤ нас практично т≥льки на ≥менит≥й прац≥ “ита Ћ≥в≥¤, що з'Їднав, в 142 книжках, результати праць власних попередник≥в. 1-а¤ декада (дес¤ток) цих книжок збереглас¤ й м≥стить усередин≥ себе ≥стор≥ю –има в≥д його п≥дстави практично до повного завоюванн¤ ≤тал≥њ (295 г. до –. ’р.). ¬≥дразу з Ћивием жив у –им≥ грецький ритор ƒионисий з √аликарнасса, що написав, дл¤ ознайомленн¤ власних сп≥вгромад¤н з –имом, "јрхеолог≥ю", тобто древную римську ≥стор≥ю в 20 книжках, з ¤ких до нас д≥йшли повн≥стю 1-ые 10 - в≥д початку –има до децемв≥рату. ¬иклад ƒиониca ще пространнее, внасл≥док риторичних м≥ркувань ≥ мов, але не досить даЇ ≥стотного. ’оча в самого Ћ≥в≥¤ час в≥д часу перегл¤даЇ критичне в≥дношенн¤ до його матер≥алу, його текст скориставс¤ канон≥чним авторитетом у нащадк≥в, так що нав≥ть прибутт¤ ≈не¤ ≥з “роњ в Ћаций довгостроково ухвалювалос¤ вс≥ма за безперечний ≥сторичний факт.  р≥м ¤кихось випадкових зауважень ≥з боку гуман≥ста Ћоренцо Ѕали й ѕерицони¤ ( наприк≥нц≥ XVII в.), критичне в≥дношенн¤ до Ћ≥в≥ю й до –. ≥стор≥њ починаЇтьс¤ т≥льки з ¬ико (1668 - 1744), п≥д впливом його ф≥лософських конструкц≥й.  ритика правди (del vero) пол¤гала дл¤ ¬ико в досл≥дженн≥ закон≥в глобального розуму. ”становлюючи три фазиси в культурному розвитку народ≥в
- рел≥г≥йний, геройський ≥ демократичний, - ¬ико вважав одним з ознак геройського стол≥тт¤ пануванн¤ поез≥њ, у силу що люди даноњ ери мислили в поетичних видах, ≥ ≥сторичн≥ особи цього пер≥оду - не що ≥нше, ¤к типи або уособленн¤ ≥сторичного процесу: так напр., –омул персон≥ф≥кував собою ≥дею п≥дстави м≥стечка. ј тому що ¬ико доводить геройське стол≥тт¤ в римл¤н до ф≥налу V в. в≥д побудови м≥стечка, то в≥н ≥ починав достов≥рну ≥стор≥ю –има т≥льки з ери пунийских в≥йн. ƒо такого ж результату прийшов, не знаючи ¬ико й виход¤чи не з ф≥лософських, а з≥ скептичних п≥дстав, француз Ѕофор, у власному "ћ≥ркуванн≥ про нев≥рог≥дн≥сть перших 5 стол≥ть –. ≥стор≥њ" (1737). Ѕофор проводив ≥де¤, що звичайна ≥стор≥¤ –има не маЇ п≥д собою фактичноњ земл≥: по визнанню самого Ћ≥в≥¤, прадавн≥ монументи римськоњ ≥стор≥њ загинули п≥д час спаленн¤ –има галлами; коли й уц≥л≥ли ¤к≥сь монументи даноњ дл¤ нас ери, те –. ≥сторики, ¤к обірунтовуЇ Ѕофор прикладами, не досить ц≥кавилис¤ документальними джерелами й монументами, а нер≥дко й не могли або не вм≥ли ними скористатис¤, не розум≥ючи староњ мови.
” п≥дстав≥ прадавньоњ –. ≥стор≥њ лежить, тому, надзвичайно не досить фактичних даних; вона, приемущественно, пл≥д честолюбних прагнень авторитетних –. пр≥звищ, що звеличували в надгробних мовах славу протцов, що й вносили у своњ родов≥дн≥ вигадан≥ представництва й тр≥умфи. Ќаучнокритическа¤ розробка –. ≥стор≥њ почалас¤ з Ќибура шикарного розкв≥ту, що жив в еру, традиц≥йноњ ф≥лолог≥њ в Ќ≥меччин≥. ¬≥н жагуче обожнював цю науку, ¤к зас≥б просочитис¤ в традиц≥йну стародавн≥сть, до ¤коњ в≥н ставивс¤ з ентуз≥азмом, бачачи в н≥й вт≥ленн¤ вищих людських еталон≥в у сфер≥ думки, мистецтва, пол≥тики й етики.