Паризький конгрес також висловився проти встановлення давнини для Р., як загальноприйнятого правила, допустивши її тільки як вилучення в якихось варіантах. Але як би не було ґрунтовне твердження, що Р. (однорідний) свідчить про утвір кримінальної звички, це все-же тільки презумпція, можливість якої в значимій мері падает. коли Р. мав місце після закінчення найбільше або найменш тривалого часу опосля від'їзду покарання. Статистичні дані засвідчують, що величезне більша частина випадків Р. припадає на 1-ые 1 - 2 року опосля звільнення з кутузки. Боротьбу з Р. паризький конгрес переніс на міжнародний ґрунт. У програмці стояли два вопросца: не чи випливає з'єднати антропометричні приймання й установити їхньою інтернаціональною угодою? Які наслідки зобов'язано мати вироки закордонних судів? 1-ый вопросец вирішений ствердно; по другому конгрес визнав, що обмеження в правах, якому особа, у силу карного вироку, піддалося у власній батьківщині, зобов'язано мати дія й в інших державах і що засуджений закордонним трибуналом повинен у власній батьківщині піддатися тому обмеженню в правах, якому він підлягав би, коли б за те ж гріх судився російським трибуналом.
У Франції ст. 56 - 58 Code penal, модифіковані зауводити, увести до ладу. 26 березня 1891 г., розрізняють: 1) здійснення особою, засудженим за гріх (у технич. змісті, тобто crime), новітнього якого б то ні було злодіяння ж; воно тягне за собою вище по роду покарання, з допущенням навіть переходу від довічної каторги до смертної екзекуції, безвідносно на термін, що протік меж колишнім і новеньким осудом; 2) здійснення особою, засудженим за гріх, провини або засудженим за провину - злодіяння; покарання зростає кількісно, до подвійного вищого строку позбавлення волі, але за умови протечения меж обома осудами не найбільше 5 років: 3) здійснення особою, засудженим за провину, новітньої провини; покарання також зростає кількісно, але не вважаючи п'ятирічного строку меж осудами потрібно ще повне тожество провин (le meme delit). Рецидивом порушень (coatraventions) зізнається учинение новітнього порушення протягом року опосля осуду за 1-ое й, притім, в оточенні того ж поліцейського суду. Доповненням наведених правил про Р. служить закон 27 травня 1885 г., що встановив для рецидивістів незвичайну форму посилання - релегацию. Система франц. права, у головних її рисах, прийнята бельгійським кодексом. Німецький, голландський і угорський кодекси й проект австрійського в загальній частині про Р. не мовлять, а в частині особою, більшою мірою відносно кримінальних діянь проти приналежності, визнають за повторенням істотний вплив на караність. Так напр., по німецькому праві повторення звичайний крадіжки тягне висновок у гамівному будинку (Zuchthaus) від 1 до 10 років. Для поняття повторення німецьке укладення просить тожества або однорідності колишнього й новітнього діянь, від'їзду покарання повністю або частиною й відомої близькості, за часом, обох осудів, напр. при злодійстві - менш 10 років. Саме-Собою зрозуміло, у російському праві, до видання Зводу Законів, загальної постанови про повторення не було.