5-ая - займається описом пристрою астролябії й мимохідь вказівками на зроблені при її допомозі новітні виміри, якими користувався творець із метою найбільш чіткого дослідження нерівностей у русі Місяця. Шоста кн. вивчає з'єднання й протиборства Сонця й Місяця вкупі із критеріями походження затьмарень; вказується можливість наближеного обчислення їх пришестя. В 7-ой кн. утримується стаття про попередження рівнодень і прадавній із зоряних каталогів, що дійшли до нас, що сходить, цілком ймовірно, до Гиппарху. У ньому описуються один по одному всі відомі грекам 48 сузір'їв (21 до півночі від зодіаку, 12 сузір'їв зодіаку й 15 до півдня від нього), що обіймають у совокупы 1022 зірки, дані частиною по їхнім положенню у фігурі сузір'я, частиною же по довготі, широті й видимій величині, що не переходить за шосту. Кн. 8-я присвячена серйозному опису зовнішнього вигляду Чумацького шляху, який йменується в ній галактичним колом. Роз'ясненням явища, їм, що представляється, вона, але ж, не займається. Крайні 5 кн. займаються планетками або фактично "птолемеевой системою", заплутаність і складність якої походять від викликаного положенням про нерухомість Землі накопичення епіциклів, деферентів, эквантов. Потрібна для втримання такого погляду узкость думки могла зробитися долею науки лише в середні століття, та й то під впливом католицтва, коли на заперечення проти птолемеевой системи дивилися, як на неправду й гріх, які навіть монархові могли коштувати корони (Альфонс X, володар кастильский). Від власного виникнення у світло й до Коперника "Алмагест" був єдиним головним кодексом астрономії, що утворювали близько себе большенную літературу. З Коперника починається реакція. Преклоніння перед П., зведення його положень у незаперечні догмати змінилися серйозною критикою, що дошедшей в особі французького історика астрономії Деламбра до повного заперечення зроблених П. науці безперечних послуг, до низведения його на ступінь звичайного компілятора й навіть до обвинувачення в плагіаті, зробленому їм начебто в його іменитих попередників - Гиппарха й Эвдокса. Правильні погляди на діяльність і нагороди П. в області астрономії встановилися лише в новітній час. "Алмагест" був написаний меж 160 і 160 рр. по Р. Хр. Найкраще видання "Алмагеста" належить французькому абатові Гальма. Воно вийшло у світ в 1813 - 16 рр. (Париж), в 2-ух томах (4°), і містило, не вважаючи грецького тексту, французький переклад, історичне введення перекладача й ряд повідомлених крайньому Деламбром заміток. Пізніше (в 1822 - 25 рр.) їм же був виданий і коментар до "Алмагесту" Теона Олександрійського.
Заслуговують також уваги роботи П. по предмету географії або, у найбільш тіснуватому змісті, - математичної географії вообщем і картографії зокрема. Основним твором П. у даній для нас області є його, що повністю дошедшая до нас "Географія" у восьми книжках. Побудовою географічних карт займається в ній XXIV глава першої книжки, присвячена й по заголовкові, і по змісту зображенню населеної частини земної поверхні таким образом, щоб справи лінійних протяжений на кульовій поверхні зберігалися й на плоскому кресленні.