Коефіцієнт земної Р. (відношення її величини до половини кута меж вертикальними лініями в обоє пт) по різних визначеннях, залежно від критерій землі, висоти над поверхнею землі, часу денька, вологості і т.д., коливається від 0,12 до 0,20. Більша земна Р. спостерігається при світанку (minimum температури), коли вилучені предмети видадуться як би висячими в повітрі. Сиим часом користуються для розшукування в трубу далеких тригонометричних сигналів.
В. С.
Рецидив або повторення (юрид.) - "упадання знову" у грех. тобто здійснення новітнього кримінального діяння особою, уже раніше подвергшимся покаранню в карному порядку. Як підстава посиленої відповідальності, Р. був відомий ще в найглибшій стародавності. Те ж значення він зберігає й у сучасному праві; але в яких варіантах слід використовувати правила про посилену відповідальність, у якому розмірі зобов'язано визначатися це посилення, як розмежовувати поняття "повторення" і "совокупа", чи припустима давнина для Р. - усі ці вопросцы далеченько не монотонно дозволяються в кодексах і викликають остання відмінність теоретичних поглядів. У сучасній літературі вопросец про Р. - один із центральних. Посередині криміналістів панує, загалом, грізне відношення до Р. і рецидивістам, що особливо яскраво відбилося в працях і резолюціях паризького пенітенціарного конгресу 1895 г. Роз'ясняється таке відношення тим, що Р. зізнається юридичним аспектом непоправності. Проф. Гейб ("Lehrbuch", стор. 91 і слід.) відзначає три головні думки на Р. Відповідно першому, учинение новітнього кримінального діяння служить підтвердженням того, що покарання, понесене винуватим, не здолало його кримінальну похилість. Вторинне учинение того ж діяння зобов'язано обкладатися, тому, покаранням, суттєво посиленим, але для впровадження такого покарання потрібно, щоб колишнє було практично отбыто й щоб знову було зроблено таке ж кримінальне діяння; погашення колишнього покарання давниною або скасування його внаслідок помилування, рівне здійснення знову не тожественного з колишнім діяння, рятують необхідність і можливість впровадження правил про повторення. У базі іншої думки, що випливає з теорії попередження, лежить упевненість, що Р. свідчить про утвір у даній особі кримінальної звички, на боротьбу з якої й зобов'язано бути орієнтована посилена карна репресія. Поняття повторення не обмежується варіантами тожественности колишнього й новітнього діянь; досить внутрішнього меж ними подібності, однорідності мотивів і спонукальних обставин. Про покарання як за повторення не зобов'язано бути мови стосовно діянь, здійснення яких, по самій їхній природі, не може звернутися у звичку, або коли буде підтверджено, що для даного варіанта факт упадання в нове, хоча й однорідне, гріх про існування кримінальної звички не свідчить. Зрештою, третя думка не розрізняє повторення від інших ознак, що вказують на порівнянне величезну особисту небезпеку даного правопорушника, внаслідок що Р. може служити підставою до посилення покарання тільки в границях заходу, тобто в границях суддівського розсуду.