м≥сц¤, що зв≥льнилис¤, зам≥щаютьс¤ самою радою, засобом кооптац≥њ. ¬иконавча влада належить двом Capitani Reggenti, обираним на 6-м≥с¤чний строк радою ≥з власного середовища: один з них повинен бути двор¤нином. ” √авай¤х ≥ 2-ух п≥вденноафриканських республ≥ках виборче право ірунтуЇтьс¤ на майновому, державному й рел≥г≥йному ценз≥. ѕ≥д "червонуватоњ" або соц≥альноњ –. ( б≥льшою м≥рою у ‘ранц≥њ, але також ≥ в √ермами) очевидно –., складова еталон соц≥ал≥ст≥в, у ¤кий не було б класових в≥дм≥нностей. ¬ агресивному табор≥ вона нап≥вжартом йменуЇтьс¤ червонуватою примарою (заголовок брошури –омье: "Spectre rouge de 1852", ѕ., 1852). ƒив. Bernatzik, "Republik und Monarchie" (Ћпц., 1892).
¬. Ќеобх≥дно п≥дкреслити те, що водовоз≥в.
–есори - заголовок пружин, що служать дл¤ зм'¤кшенн¤ поштовх≥в, одержуваних в≥зком п≥д час њзди.
–етрогради ( в≥д лат. retrogradior - ≥ду назад) - нап≥вжарт≥вливий заголовок дл¤ парт≥й ≥ особистостей, агресивних прогресу; практично синон≥м з≥ словами обскуранти й реакц≥онери.
–еферендум - ≥нститут мун≥ципального права. ƒо цього у швейцарському союз≥, також у ¤кихось окремих швейцарських кантонах (√раубюндене, ¬аллисе) представники окремих пол≥тичних одиниць (кантон≥в у Ўвейцарш, союз≥в у √раубюндене, 10-ов у ¬аллисе) на власних зборах могли ухвалювати розв'¤зки лише тод≥, коли мали строго певн≥ можливост≥; в ≥нших вар≥антах вони сприймали њх лише ad referendum - дл¤ допов≥д≥ тем, чињми представниками вони були. “акий пор¤док пропав з в≥дозвою союз≥в крањн у союзн≥ крањни й з вироб≥тком сучасноњ презентабельноњ системи: у Ўвейцар≥њ й ¬аллисе - в 1848 г., у √раубюндене зовс≥м в 1880 г. …ого пом≥н¤в нов≥тн≥й –., у сучасному зм≥ст≥. ¬≥н пол¤гаЇ у в≥дозв≥ конкретно до виборц≥в дл¤ розв'¤зку законодавчого або ≥ншого вопросца. ”с≥м в≥домо про те, що ур¤д, у ¤кому ≥снуЇ –., займаЇ середнЇ м≥сце меж демократ≥Їю конкретною й демократ≥Їю презентабельноњ. 1-ый п≥знаване опитуванн¤ народу (коли не вважати незм≥нних опитувань у конкретних республ≥ках) був зроблений в аристократичн≥й республ≥ки Ѕерн≥ в 1449. г., коли ур¤д, без спри¤нн¤ народу, ви¤вилос¤ не в силах погасити ув'¤знений њм в≥йськовий позика; пот≥м вони виконувалис¤ досить нер≥дко в р≥зних кантонах Ўвейцар≥њ, але пропали до XIX в. «нову опитуванн¤ народу п≥д ≥менуванн¤м плеб≥сциту був принесений у Ўвейцар≥ю французами, введшими на ц≥й п≥дстав≥ конституц≥ю 1802 г.; у цьому випадку, але, опитуванн¤ було лише формальн≥стю й актом насильства й лицем≥рства, тому що коли конституц≥¤ була в≥дкинута б≥льш≥стю в 20000 людей, те вс≥ воздержавшиес¤ в≥д подач≥ голос≥в були визнан≥, що вотували за конституц≥ю, ≥ вона була оголошена прийн¤тоњ, ѕот≥м опитуванн¤ виконувалис¤ у швейцарському союз≥ й р≥зних кантонах по р≥зним конституц≥йним вопросцам, поки зрештою P., ¤к особливий ≥нститут, що правом≥рно працюЇ при п≥знаваних критер≥¤х, не був включений у конституц≥њ. ƒо цього всього це трапилос¤, п≥д впливом липневоњ революц≥њ, у —анкт-√аллене, де було визнане право народного вето дл¤ закон≥в, прийн¤тих величезною радою (1831).