Вибраний він не був. У цей час, із загибеллю Мунка, знову звільнилася кафедра єврейської мови в College de France, і Р. в 2-ой раз поставив свою професорську кандидатуру, але невдало, що не воспрепядствовало йому за кілька місяців до падіння Наполеона видати книжку ("Monarchie constitutionelle en France", П., 1870), у який він рішуче захищає конституційну імперію. Війна 1870 г., з її наслідками для Франції, завдала тяжкого удару Р., але не вилікувала його політичного ідеалізму. Виховавши на німецькій філософії, перейнятий найглибшою повагою до німецької науки, Р. уважав імовірним примирення з Німеччиною й у відкритому листі до Давши. Штраусу, протестуючи проти відібрання у Франції Ельзас-Лотарингії, наполягав на необхідності спільного діяння проти загального ворога цивілізації - слов'ян, більшою мірою російських. Штраус перевів лист Р. і видав його, зі своєю відповіддю, на користь німецьких покалеченых, при цьому, подібно майже всім іншим представникам німецької науки, знайшов такий настрій, при якому не могло бути й мови про примирення. Під впливом цього розладу Р. конструктивно змінив свою точку зору стосовно германців і росіянином. З іншої сторони, фінал війни не знищив у Р. довіри до ліберального цезаризму, який, по його погляду, найкраще міг вилікувати рани Франції. Самою придатною для цього людиною йому видався царевич Наполеон. Комуна підсилила в Р. найглибша недовіра до демократії. Свої політичні спогади Р. виклав у книжці "Reforme intellectuelle et morale" (П., 1871) самої відповідної для Р., як політика. Під час комуни Р. жив у Версалі й там обмізкував свої "Dialogues philosophiques", з їхнім презирством до маси й вимогою панування вибраних, з їхньою вірою в торжество еталона, який буде богом і в той же час результатом еволюції. Філософія Р. коштує не вище його політики. Відправившись у Рим, він написав отут 4-й тому власних "Origines" - "Antechrist", за яким скоро пішли й три інші тому ("Les Evangiles", "L'eglise chretienne", "Marc Aurele"), у які дуже примітно вплив на творця крайніх подій, що змусили його направити особлива увага на соціально-політичну сторону історії християнства. Меж тем ще уряд державної оборони призначив Р. на кафедру в College de France, що примусило його краще зайнятися історією старих євреїв. Плодом цих занять були: "Corpus inscriptions cemiticarum ( 1-ый випуск якого виник ще в 1867 г.), переклад Экклезиаста, із уведенням і комментами; і "Історія народу ізраїльського" (Нistoire du peuple d'lsrael", 5 тому., Н., 1893), 2-ое основна підстава глобальної популярності Р. Цей крайній добуток різниться тими ж плюсами й недоліками, як і "Les Origines du christianisme": те ж художнє програвання минулого в блискучій формі, той же випадковий суб'єктивізм у властивостях, та ж модернізація явищ минулого. Як критик і дослідник, Р. і отут суттєво уступає німецьким історикам, але перевершує їх як живописець. В 1879 г. Р. був вибраний членом франц. академії; в 1882 г. - президентом азіатського суспільства, в 1884 г. - админом College de France.