Для вантажного руху діють вище 10 інших суспільств. Усього в 1894 г. чрез головну митницю в Эммерихе пройшло: угору 17447 судів, з 4776000 тонн вантажу, униз 17590 судів, з 3142000 тонн вантажу. Головні пристані в Гермами: Кель, Максау, Леопольдсгафен, Гермерсгейм, Шпейер, Маннгейм, Людвигсгафен, Вормс, Розенгартен, Гернсгейм, Густавсбург, Майнц, Бибрих, Ширштейн, Бинген, Оберланштейн, Кобленц, Кельн, Нейс, Дюссельдорф, Гохфельд, Дуисбург, Рурорт і Везель; у Нідерландах: Арнгейм, Утрехт, Амстердам, Нимвеген, Тиль, Боммель, Дордрехт і Роттердам.
До початку XIX стол. розвиток судноплавства по Р. затримувалося різними митами на користь країн, чрез землі яких ріка протікає. Початок вільному судноплавству покладено було пропозицією франц. директорії на раштатском конгресі. Розв'язком німецької імперської депутації були скасовані в 1803 г. існуючі до того часу рейнські мита. У наступному році була укладена конвенція про той же із Францією. В 1810 м. Наполеон поширив волю плавання по Р. і на Голландію. В акти віденського конгресу була включена конвенція про судноплавство по Р., на підставі якої була заснована центральна комісія про рейнське судноплавство, із представників зацікавлених країн. На комісію було покладено виробити регламент для судноплавства по Р. Роботи комісії., що засідала в Майнце, тривали до 1831 г., коли прирейнскими державами була підписана новенька конвенція, що врегулювала судноплавні мита на однакових підставах. До даної для нас конвенції Голландія приєдналася тільки в 1844 г. Повне скасування рейнських судноплавних мит пішло тільки в 1868 г., на підставі новітньої, укладеної в Маннгейме, конвенції, головні положення якої наступні: судноплавство по Р. від Базеля до моря вільно для флотів усіх країн; Лек і Ваал значаться частинами P.; рейнські судна й плоти з лісом мають вільний вхід у море чрез бельгійську або нідерландську місцевість, хоч яким методом. Центральна комісія з рейнського судноплавства збирається 1 липня раз у рік. Порівн. Mehlis, "Der Rhein in der Kelten- und Romer-Zeit, im Mittelalter, in der Neuzeit" (1876 - 79); Kollbach, "Rbeinisches Wanderbuch" (1891); "Der Rheinstrom und seine wichtigsten Nebenflusse" (1890, изд. центр. бюро метеорології й гідрографії вел. герц. баденського); Quetsch, "Geschichte des Verkehrswesens am Mittelrhein" (1891); van der Borght, "Die wirtschaftliche Bedeutung der Rheinschiffahrt" (1892); Schenkel, "Recht nnd Verwaltung des Wasseiwesens im deutschen Rheingebiet" (1891); период. изд. "Jahresberichte d. Zentralkommission f. die Rheinschiffahrt in Mannheim"; Simrock, "Rheinsagen" (1891); Horn, "Der Rhein, Geschichte und Sagen seine r Burgen etc." (1893).
Рейнеке-лис (Reineke Fuchs або Vos) - заголовок головного працюючого особи 1-го з характернейших добутків середньовічної эпики, відомого в майже всіх переробках, що й представляє характеристику пороків і слабостей середньовічного суспільства. У базі його лежать східні (індійські) казки про звірин, що проникали в Європу спочатку методом греко-италийских переказів, а потім через Візантію.