У такому виді Р. голови було до 1881 г., коли ст. 336 франц. заст. угол. трибунал. була скасована, у виді доведеною практикою неможливості виконати її вимоги: при виборі істотних подій справи й оцінці доказів голові мимоволі, зрештою, доводилося висловлювати свій особистий світогляд про винність підсудного або ж обмежуватися повторенням того, що присяжні вже чули на суді, з додатком загальних фраз. В Австрії й Німеччини Р. голови існує, але зауважується запопадливість розширити юридичну частину його, а для фактичної встановити найбільш тіснуваті межі. Австрійський стомившись 1873 г. зобов'язує голови, не вважаючи викладу істотних даних, знайдених судовим наслідком, роз'яснити присяжним легітимні ознаки злодіяння, що й зустрічаються у вопросцах легітимні визначення, а рівно порядок наради присяжних, при цьому забороняє голові висловлювати свій особистий світогляд про винність підсудного. Німецький стомившись 1877 г. іде отут ще далі: він пропонує голові обмежуватися в Р. тільки поясненням юридичної сторони справи, не вдаючись у виклад фактичних його подій і оцінку доказів. Постанови російського статуту карного судочинства про Р. голови є результатом запопадливості согласить початку дій британського й французького. Укладачі судових статутів, уважаючи роз'яснення голови особливо корисними через недостатню підготовку наших присяжних, поставили голові за обов'язок роз'ясняти присяжним: 1) значні події справи, 2) закони, що ставляться до визначення параметрів розглянутого злодіяння, 3) загальні юридичні підстави до судження про силу доказів, наведених на користь і проти підсудного, і 4) права й обов'язки присяжних при постанові вердикту й порядок їх нарад. Голова не повинен приводити у власних поясненнях подій, що не були предметом судового змагання; сенат, але, визнає за головою право приводити в Р. події, упущені сторонами в судових дебатах. Розмір і форма даної частини Р. цілком обумовлюються властивістю справи й залежать від розсуду голови; тому сенат не заходить у розгляд вказівок сторін на неповноту, однобічність або фактичну некоректність роз'яснень голови. Закон установлює лише одне обмеження, забороняючи голові виявляти власний свій світогляд про провину або невинність підсудного. До порушення цього правила сенат ставиться не особливо строго, а в юридичній літературі воно зізнається нездійсненним і нисколечко не гарантуючим безпристрасності голови, який постійно має можливість впливати на присяжних у кращому для нього напрямку методом добору фактів, прозорих натяків і навіть тону мови. Але приводу обов'язку голови роз'ясняти присяжним закони, що ставляться до розглянутої справи, сенат роз'яснив, що визначення тих юридичних понять, які слід довідатися в кожному даному випадку, повністю залежить від розсуду голови; значимим на рушением зізнається тільки невірне пояснення законів, коли воно могло викликати з боку присяжних невірний дозвіл запропонованих їм вопросцев. Сенат забороняє голові говорити про покарання, що загрожує підсудному у випадку визнання його винуватим, поширюючи на Р.