Усякий камертон, яке б не було його число коливань, звучить посильнее, коли поставити його, напр., на стіл. Головні звуки такого роду резонаторів надзвичайно низькі. Р. і резонатори й у музиці відіграють гігантську роль. Звичайно ж, усі ми дуже добре знаємо те, що сама по для себе струна звучить ледве чутно; лише в з'єднанні з підходящим резонатором, як у скрипці або роялі, напр., або т.п., струни одержують відповідну звучність. Літературу див. в "Акустику" Н. П. Слугинова й в "Курсі фізики" О. Д. Хвольсона ( 2-ой тому).
І. Гезехус.
Резонер - театральний термін: у старенькій комедії особа, що представляє - на противагу захопленням одних, зіпсованості інших - разум. здоровий глузд, помірність, моральність. Такі наприклад Клеонт в "Тартюфові", Стародум в "Недоуку". Сучасна драма уникає тьмяної фігури Р., що не ухвалює ролі в розвитку інтриги й сповільнюваного дію своїми вставними тирадами. Р. уважають виразником думок і настрою творця, але це не неодмінно; можна мислити, що, напр., в "Человеканенавистнике" від імені Мольера частіше говорить сам різкий Альцест, чому помірний Филинт.
Резюме (resumek по англ. charge) голови суду (керівне напуття, заключне слово) - вимовна перед видаленням присяжних у дорадчу кімнату мова, у який голова коротко викладає присяжним з'ясовані судовим наслідком підтвердження за й проти винності підсудного, роз'ясняє закони, що мають відношення до справи, що розбирається, і показує вироблені судовою практикою правила оцінки доказів. Центр мас заключної мови голови у Великобританії лежить у поясненні присяжним теорії доказів (rules of evidence). Голова може затребувати від присяжних виправдувального вердикту, коли він відшукає, що виставлені підтвердження не мають легітимної вірогідності, або коли на суді з'ясувалася відсутність у діянні підсудного ознак злодіяння або непідсудність його вообщем суду присяжних або даному суду; у схожих варіантах присяжні неодмінно підкоряються погляду голови, який у неприємному випадку може передати справа на розгляд іншого состава присяжних або внести його в апеляційний трибунал. Зовсім інша вдача одержала заключна мова голови у Франції. При впровадженні суду присяжних у Франції компетенцію присяжних передбачалося обмежити дозволом одних лише вопросцев факту, внаслідок що для них були зайвими роз'яснення голови із приводу стосовних до діда законів. При суворості тодішніх французьких карних законів роз'яснення їх присяжним визнавалося навіть шкідливим: боялися, що присяжні, довідавшись про, що загрожує підсудному покаранні, будуть, з метою зм'якшити його доля, виносити вердикти, не належні даним судового наслідку. Потім, у видах обгородження присяжних від впливу голови й сторін, з'явилася необхідність заборонити голові висловлювати свій особистий світогляд про провину або невинність підсудного, також перенести центр мас Р. на фактичну сторону справи, поставивши йому в обов'язок об'єктивно викласти її, щоб так сказати згладити в присяжних спогад однобоких і часте судових мов, що спотворюють правду.