Зіткнення Р. із супранатуралізмом походити від непорозумінь у понятті чуда. Р., як безперечний принцип, доходить до останнього твердження й самоспростування в панлогізмі Гегеля, по якому розумне ясне мислення, що включає в себе й розум, як основний службовий момент, зізнається не тільки лише формальною умовою всякого людського зания (це значення належить йому в реальності), а дійсною передумовою самого буття; всецілої й для себе довлеющей. Зведений у це абсолютне значення, людський розум не знайшов, але, позитивної творчої сили, і філософський Р., опосля двозначного зближення з матеріалізмом, не підтримує найбільш власних абсолютних домагань в області пізнання й буття. В особливому змісті Р. позначає напрямок у протестантському німецькому богослов'ї, що виникло спочатку (в XVIII в.) під впливом британського деїзму, а пізніше розвинене більшою мірою на ґрунті критичного дослідження Свящ. Писання. Вл. С.
Рашель (Rachel) - іменита франц. акторка (1821 - 1858), дочка єврея, маленького торгаша. У дитинстві їй доводилося витерпіти сильний нестаток. Старша її сестра, Сара, співала на вулицях і в кав'ярнях романси, а Р. збирала з публіки засобу, тягнучи за собою у возі інших членів незліченної родини. Пізніше вона стала співати вкупі із сестрою. В один прекрасний момент на одному з паризьких бульварів сестри співали елегію про "Нескінченного жида"; у масі, що зібрався навколо співачок, перебував Шоран, засновник консерваторії для духовної музики. Саме-Собою зрозуміло, він зарахував Р. у перелік власних учениць, під іменуванням Элизы. Спів Р. не давалося; її глас був швидше подходящ до декламації, і Р. звернулася до дослідження драматичного мистецтва, спочатку в особистій школі, пізніше в паризькій консерваторії. В 1837 г. вона дебютувала в театрі Gymnase, але справи його в цей час ішли безуспішно, і прибутковий для Р. договір був розірваний. Р. звернулася тоді до відомого артиста Сансону, який прищепив їй розкішні манери, пояснив вдачі традиційних героїнь, привчив її гратися просто й природно. Дебют Р. на сцені Theatre Francais (1838), у ролі Камілли ("Горации" Корнеля), був реальним тріумфом. Жуль Жанен (в "Journal des Debats") призивав Париж познайомитися з "пречудовим і рідким скарбом", запевняючи, що "нічого подібного Франція ніколи не видала на театральних підмостках". Класний спогад зробила гра Р. і на Альфреда Мюссе, який предназначил їй ряд екзальтованих статей в "Revue de deux Mondes". Не для кого не секрет те, що у вільне, за договором з Theatre francais, час Р. гралася у Швейцарш, Італії, Німеччини, Рф (в осінню пору 1853 г. у Спб., на початку 1854 г. у Москві), усюди з більшим фуррором. Разюче Р. гралася Расина й Корнеля, найменш успішно - Мольера й сучасні драми ( за винятком, але, "Адриенны Лекуврер" і якихось ін.). Гнів, торжество, лють, емоційність, нелюдська зловтіха Р. митецька передавати із замечательною силою; але в її не було недоліку й у ніжності. Чарівний глас ніколи не змінював артистці; міміка її була запаморочливо розвинена.