Самих ранешних, юнацьких картин С. зрозуміло три: "Архангел Миша, що вражає сатану" (у Луврск. Музеї, у Парижу), "Сновидіння лицаря" (у лондонск. национ. гал.) і "Три грації" (у зборах герців. Омальского, у Шантильи). До передчасного періоду творчості С. ставиться істотне число малюнків, важливі збори яких, так назыв. "Книжка ескізів", зберігається у венеціанській академії худий. Мало найбільш пізніми, але приналежними неодмінно умбрийскому періоду С., потрібно визнати його картини: "Мадонна Солли" (у берлинск. музеї), "Мадонна зі св. Йосипом і Ієронімом" (там же) і "Мадонна Конесталибе" (в Имп. Ермітажеві) - добутку, виконані зовсім у дусі умбрийской школи й близькі по стилю до робіт Перуджино. По закінченню власного ученья в цього крайнього, в 1502 г., С. написав вівтарну ікону, що зображує небесне коронування Богородиці (нах. у Ватикані; ескізи для неї в різних музеях), добуток, що ясно свідчить про те, що чудовий учень уже тоді залишив учителя далеченько за собою як у досконалості створення форм, малюнку й композиції, так і у вираженні внутрішнього життя й повідомленні вроди всьому цілому. Приемущество С. над Перуджино видне й у наиблежайшей до даної за часом відомої картини "Заручення Пресв. Діви зі св. Йосипом", відомої під заголовком "Io Sposalizio" (нах. у миланск. гал. Брера). Отут С., близько дотримуючись, відносно композиції, картини власного колишнього вчителя на ту ж тему, домагається у всіх окремих фігурах ще більшої, порівнянне з ним, вроди й життєвості. В 1504 г. юний живописець переїхав з Перуджии у Флоренцію, де в той час уже перебували Леонардо да Вінчі й Мікеланджело, і починає працювати під новенькими, гарними від колишніх впливами. Він ретельно вивчає в церк. C. Mapия-дель-карміні приголомшливі добутки Мазаччо, флорентійського майстра, що справедливо славився незвичайно актуальною правдою зображень, і захоплюється його найглибшим реалізмом. Дуже хочеться підкреслити те, що потужний і доброчинний вплив виявляє на Р. і Леонардо - вплив особливо яскраво віддзеркалюване в портретах, вышедших у ту пору з під кисті P., які напр. портрети Аньоло Дони і його подружжя, Маддалены (у гал. Питти, у Флоренції). В 1506 м. Рафаель пише, у пандан до "Арх. Миші", маленьку картину для барона Гвидобальдо Урбинского "Св. Жора вбиває дракона" (зараз в Имп. Ермітажеві), а в 1506-8 рр. робить цілий ряд чудових по вроді зображень Богоматері з Малям Христом на руках, які "Великогерцогская Мадонна" (М. del Gran Duca, у гал. Питти, у Флоренції), "Мадонна Николини" (у зборах лорда Купера, у Великобританії), "Мадонна будинку Темпи" (у мюнх. пинакот.), "Мадонна Орлеанского будинку" (у колл. герц. Омальского), "Мадонна будинку Колона" (у берлинск. муз.) і ін.; не вважаючи того, він виконує найбільш складні картини такого роду, у яких до Богородиці й Христу додається маля Іоанн Хреститель: "Мадонна із щиглям" (у гал. Уффици, у Флоренції), "Мадонна в зелені" (у віденському музеї), "Гарна садівниця" (у Луврск. муз., у Парижу) та ін. Усі ці Мадонни повні незвичайної краси; до плюсів попередніх добутків P., добірності форм і ніжності фарб, у них приєднуються особлива свіжість і натхненність, що з'явився внаслідок дослідження художником флорентійських майстрів, а ще більш чрез конкретне дослідження натури, як на те вказують незліченні етюди й ескізи цих картин.