Ці катастрофи були "Esther" і "Alhalie", написані їм на вимогу мадам де-ментенон для вихованок Сенсирского монастиря, що й довели - особливо "Athalie", - що тривала перерва нисколечко не впливав на ослаблення його творчості. Чарівною рисою працюючих осіб, ефектністю драматизму, художнім програванням боротьби меж духовним і світським деспотизмом "Athalie" не уступає найкращим добуткам Р., коли не перевершує їх у якихось відносинах. Два роки через опосля виникнення "Athalie", Р., частково засмучений холодністю до нього короля, частково внаслідок захворювання печінки, вигин. Поховали його, згідно з його бажанням, в Port-royal-des Champs, де протекло його дитинство; опосля руйнування абатства (1709) останки поета були перевезені в Париж і поховані в церкві St.Etienne do Mont. Не вважаючи добутків драматичних, Р. написав ще багато од; меж якими самі найкращі - духовні, кілька епіграм, "історичний нарис Пор-Рояля" і дві-три дріб'язки в прозі; але значення його в літературі ґрунтується тільки на діяльності його як драматурга. Історико-літературне нововведення Р. полягає в підміні, що панував доти в драматичній поезії елемента геройського елементом чисто людським; у цьому відмінність (відзначене вже Ла-Брюйером) меж Р. і Корнелем, ", що зображували людей такими, якими вони повинні бути, а не які вони по суті" - відмінність аналогічна з тим, яке Аристотель доглянув меж ідеалістом Софоклом і реалістом Еврипидом. Р. проклав шлях тому проникненню поетичної творчості в життя людській душі, з її звичайними радостями й стражданнями, яке зробилося одною з відмітних рис літератури XVIII в., але почалося вже в столітті попередньому, з ініціативи таких філософів, як Декарт, що рекомендував обертати вся увага на людину і його духовні сили. З таким завданням перебуває в тіснуватому зв'язку - або, точніше, їй обумовлюється - психічна вдача творчості Р. Свою драматичну теорію він відмінно обумовив сам, сказавши, що катастрофа є "дія звичайн, що ніколи не віддаляється від натурального, щоб кинутися в незвичайне (extraordinaire), що йде до власного кінця рівномірно (par degres), будучи підтримуване лише інтересами, емоціями й страстями працюючих осіб". Від цього в нього в катастрофи не досить чисто зовнішніх випадків, як движків вдач
- а ті, які є, "з'являються з руху вдач і мають своїм джерелом людські страсті". Ці крайні - основний, практично винятковий предмет психічного спостереження й майстерного драматичного програвання Р.; досить указати хоча б на "Федру", в особі якої з такою художньою правдивістю зображена боротьба дами із кримінальною пристрастю, що охопила її фатальною й, або на Гермиону (в "Андромахе"), яка, ненавидячи винуватця власного нещастя, продовжує, але, глибоко обожнювати його... Людську пристрасть і вообщем різні кольори людського почуття Р. стежить більшою мірою, практично тільки в дамі, при цьому йому більше по серденьку й більше вдаються ( як і при зображенні хлопців) вдачі энергические, потужні. З катастрофою Р. ( по зауваженню Брюнетьера) починається в новітній французькій літературі панування дами, на противагу колишнім письменникам, які все принижували її соц значення.