У той же час Солоний, по переказу, видав закон, щоб Р. на змаганнях декламували в певному порядку й по встановленому тексту (exupobolhv - вираження, що становить один зі спірних пт гомеровского вопросца). Це розпорядження було доведено Гиппархом, який видав наказ, щоб рапсоди рецитировали exupolhyewv, тобто щоб кожний починав рецитацію з того місця, де загальмував попередній агонист. Канонічний екземпляр, редагований в VI в., виручив поеми від остаточного переломлення. Практика фрагментарної рапсодической декламації поділила Одиссею й Илиаду на відділи або пісні, іменовані рапсодіями. Пізніші Р. не скористалися вже тем пошаною, як античні. Незважаючи на це, рапсодическое мистецтво не падало; напроти, на скільки можна укласти із платонівського діалогу "Іон", воно знаходило ще багато цінителів.
Платон дорівнює рапсодическое натхнення до поетичного й у цьому спозирає суть рапсодического мистецтва. З такого ж діалогу ми довідаємося, що Р. були тлумачами Гомера й педагогами гомеровской енциклопедії. Рапсодика становила частину театрального мистецтва (upokritikh); Р. був повинен бути непоганим жестикулятором і драматичним актором. Виступаючи на сцену, він наділявся в кольоровий строкатий костюмчик і надягав на голову золотий вінок; його декламація нагадувала декламацію катастрофічних акторів. Рапсодическое мистецтво пережило традиційну еру грецького життя, і перебігло в Олександрію. Змагання Р. згадуються в Орхомене, Феспиях і ін. місцях ще при царях.
Література (не вважаючи загальних праць по історії греч. літератури): Платон, "Іон"; Dressig, "De rhapsodis" (Лпц., 1734); Wolff, "Prolegomena ad Ноmеrum" (1795; 3 изд., 1884, Галлові); Nitsch, "Derhapsodis aetatis Atticae" (Кіль, 1835); W. Muller, "Homerische Vorschule" (Лпц., 1836); Sengebusch, "Dissertatio Homerica" (Лпц., 1861); Weicker, "Der epische Cyclus" (Бонн, 1865); Ф. Соколов, "Гомеровский вопросец" ("Журн. Мін. Нар. Ін.", 1868, № II, стор. 379, 403); Niese, "Die Entwickelung d. Homerischen Poesie" (Берл., 1882); Джебб, "Введення до Илиаде й Одиссее" (Спб., 1892, стор. 84 слід.).
Н. Обнорский.
Расин ( Жан-Батист Racine) - іменитий французький драматург, род. у Фертемилоне 21 груд. 1639, разум. у Парижу 26 квіт. 1699 г. Залишившись круглим сиротою 4 років від роду, він перебіг на піклування бабусі й тітки, старанних послідовниць навчання янсеністів; вони намагалися насадити ці думки й у душі вразливого хлопчати, щоб пізніше зробити з нього духовна особа. Усім відомо про те, що в Пор-Роялі, під керуванням опытнейших учителів, він скоро роздобув такі зания в грецькій мові й грецькій літературі, що шістнадцятирічним юнаком уже вільно читав в оригіналі Софокла й Еврипида. Поруч із цими впливами справжнього класицизму йшов вплив школи Ронсара, що виразилося у творі вигадливих і слащавых віршів, який йому доводилося копітко приховувати від серйозних професорів. З даної обстановки дев'ятнадцятирічний Р. прямо перебігає в паризьке світло, знайомиться з акторками, для однієї з них, що особливо зачарувала його серденько, пише дві дрібні п'єси ( до нас, що не дійшли), проводить цілі деньки в розважальних місцях зі своїм новеньким другом, байкарем Лафонтеном, і своїм способом життя так лякає власних бабусь і тіточок, що його знову витягають із даної для нас гріховного середовища й посилають в Uzes, під опіку що славився своїми чеснотами священика.