приготовлений для людей праведних і духоносных". Иларий, Григорій Нисский і ін. мовлять про "лоно Авраамовом" у Р., як про місце спілкування з ангелами й душами святих, де смакується блаженство вічн, що має настати по загальному воскресінню й жахливому суді". Іполит і Тертуллиан Р. або небо, як особливе місце селища страждальців і пророків, розрізняють від лона Авраамова, як селища праведників. За словами Купріяна, "погибель для праведних і благочестивих є не що інше, як переселення у вічність для життя в Бога й із Христом у Р. або царстві небесному". По Єфрему Сиринові, усі праведники встановлюються в суспільстві радостей, де немає плачу й зітхань, а одне радование. Отут вони сподобляються проспівати уявне Сонце, світлом якого осяваючись, тішаться невичерпними дарунками Божиими. Панас Вів. говорить: "вопросец, де перебувають отшедшие душі - вопросец чудовий і дивовижний, схований від людей; Бог не соизволил, щоб хто-небудь вернувся до нас звідти й повідав, де і як перебувають душі, отшедшие від нас". Григорій роз'ясняє неповноту сказання книжки Буття про Р. земному тим, що "звичай є писанню про недоумеваемых донині творити сказання просто й немногопытно". Усі батьки церкви вчили, що душі святих у райських небесних обителях не в схожому ступені користуються їх блаженствами, але по-різному, відповідно їхній гідності; якісь (Григорій Богослов, Златоуст і ін.) додають, що свят, що перебувають, у небесному Р., моляться як про загибл, не досяглися праведності, так і про живучих ще на землі. Це навчання на всесвітніх соборах халкидонском і Ii-М никейском зведене в догмат церкви. Якісь із пізніших богословів зробили теорію особливої витонченої тілесності душі, у силу якої вони визнають неодмінно дійсними всі ті бачення Р. і ходіння ще живих праведників на небо, про яких оповідають античні й новітні агиографы. Ряд цих наданні про Р. розкривається сказанням про мучеництво св. Перепетуи (загинув в 203 г.), де Р. небесний уперше описується як широкий гарний сад, заповнений дивовижними древами, благоухающими квітами й дивно співаючими птахами. У наступних, найбільш докладних описах Р. йому усвояется все, що можна для себе представити гарного в природі. Для християнського мистецтва Р. із самого початку був одним з улюблених предметів зображення, у фресках, на саркофагах, у мозаїках катакомб, а рівно вообщем у живописі. Православне церковне вчення про Р. резюмується в литургических монументах, також у молитвословиях похоронних. У прадавньому тексті (олександрійському) літургії Василя Вів. церква молиться, щоб Бог вселив загиблих вірних "у місце злачно, на води заспокоєння, у Р. веселия, звідки віддаляються всякий сум і зітхання, у світло святих". У молитвах поминовения покійного церква просить, щоб Бог вселив загиблого "у місце світле, злачно, покійно, де всі праведники упокоеваются, иде ж несть хвороба, ні сум, ні зітхання, але життя нескінченне". Див. єпископ Сильвестр, "Досвіди Характер. Догмат. Богослов'я" (т. V); чернець Митрофан, " Як живуть наші померлі по погибелі" (1887); Г.