нер≥дко протиставл¤лис¤ двор¤нам.
–озум (Logov, ratio). - Ќе вважаючи значенн¤ –. ¤к особливого виду розумовоњ д≥¤льност≥ по сп≥вв≥дношенню з розумом, п≥д –. у найб≥льш широкому зм≥ст≥ розум≥Їтьс¤ значима дл¤ людини, ¤к такого, здатн≥сть мислити загальне, на в≥дм≥ну в≥д конкретно даних одиничних факт≥в, ¤кими т≥льки зайн¤те мисленн¤ ≥нших зв≥риних. “ака здатн≥сть в≥двол≥канн¤ й узагальненн¤, зрозум≥ло, м≥стить у соб≥ й розум, у силу чого ж у ¤кихось мовах, напр. французькому, кор≥нноњ в≥дм≥нност≥ меж –. ≥ розумом зовс≥м не дозвол¤Їтьс¤ (raison
- raisonnement). ƒ≥¤ –., ¤к мисленн¤ загального, найт≥сн≥шим образом з'Їднане ≥з человеческою мовою, закрепл¤ющею одним словесним значком невизначена величезна к≥льк≥сть реальних ≥ ймов≥рних (минулих, реальних ≥ майбутн≥х) ¤вищ схожих або однор≥дних меж собою.  оли брати слово в його ц≥лост≥, непод≥льно з тим, що њм виражаЇтьс¤ або вир≥каЇтьс¤, то зобов'¤зано визнати, що в слов≥ й словах дана д≥йсна суть розумного мисленн¤ (греч. logov - слово = –.), з ¤коњ розумовий анал≥з вид≥л¤Ї його р≥зн≥ форми, елементи й закони.
” стар≥й ф≥лософ≥њ, опосл¤ того, ¤к јристотель (, що визначив Ѕожество ¤к самомисленн¤ - thv nohsewv nohsiv) ≥ стоњки (, що вчили про св≥товий –.) визнали за розумним мисленн¤м абсолютну ц≥нн≥сть, скептична реакц≥¤ розв'¤залас¤ в неоплатон≥зм≥, що ставив –. ≥ ≥нтелектуальну д≥¤льн≥сть на 2-ой план, що й визнавав вище значенн¤ з боку безсторонньоњ - за сверхразумным Ѕлагом або байдужною ™дн≥стю, а з боку суб'Їкта - за умоисступленным екстазом (ekstasiv). —аме-—обою зрозум≥ло, найб≥льш певне й пом≥рне вираженн¤ така точка зору одержала в загальновизнаному середньов≥чному розр≥зненн≥ меж –. ¤к св≥тлом природн≥м (lux naturae) ≥ вищим божественним або благодатною осв≥тою (illuminatio divina s. lux gratiae).  оли ц¤ в≥дм≥нн≥сть переб≥гаЇ в пр¤му й агресивну протилежн≥сть ( ¤к це бувало й у середньо стол≥тт¤, ≥ в ранешном лютеранств≥, ≥ в майже вс≥х п≥зн≥ших сектах), воно стаЇ лог≥чно безглуздим, тому що божественна осв≥та дл¤, що ухвалюють його дане в реальних духовних станах, що наповнюють св≥дом≥сть певним зм≥стом, тод≥ ¤к –. ( всупереч √егелев≥) не Ї джерело реального зм≥сту дл¤ нашого мисленн¤, а даЇ т≥льки загальну форму дл¤ вс¤кого ймов≥рного зм≥сту, ¤ка б не була його значима ц≥нн≥сть. “ому противополагать вища осв≥та –., ¤к чемуто нев≥рному, так само нерозумно, ¤к противополагать вищий сорт вина посудин≥ вообщем. Ќаст≥льки ж безп≥дставна протилежн≥сть, що робитьс¤ в нов≥тн≥й ф≥лософ≥њ меж –. ≥ природн≥м досв≥дом або емп≥р≥Їю. ¬оно мало б зм≥ст т≥льки при отожествлении –. з панлог≥змом √егел¤, що затверджував, що наше розумне мисленн¤ робить ≥з самого себе, тобто ≥з себе ¤к форми, увесь св≥й зм≥ст. јле тому що це навчанн¤, Їдине по см≥ливост≥ плану й по дотепност≥ виконанн¤, у принцип≥ помилково, тому що наш –. одержуЇ св≥й зм≥ст ≥з досв≥ду, те пр¤моњ протилежност≥ меж ними не можливо допущене. ”се знають те, що ще найменш розумно оборотна запопадлив≥сть - виводити самий –. або саму ≥дею загальност≥ з одиничних факт≥в досв≥ду.