У сфері речовинних інтересів він став говорити для себе: "ну, відмінно, у тебе буде 6000 десятин у Самарській губ. - 300 голів конячок, а пізніше?"; у сфері літературної: "ну, відмінно, ти будеш славнее Гоголя, Пушкіна, Шекспіра, Мольера, усіх письменників у світі, - ну й що ж!". Починаючи мислити про виховання малят, він запитував себе: " для чого"; міркуючи " про те, як люд може добитися добробуту", він "раптом говорив для себе: а мені що за справу?" У загальному він "відчув, що те, на чому він стояв, підломилося, що того, чому він жив, уже ні". Природнім результатом була ідея про самогубство. "Я, щаслива людина, ховав від себе шнурок, щоб не повіситися на поперечині меж шкапами у власній кімнаті, де я кожний денек бував один, роздягаючись, і не став ходити з рушницею на полювання, щоб не спокуситися дуже легким методом рятування себе від життя. Я сам не знав що я бажаю: я страшив життя, прагнув ладь від її й, меж тем, чогось ще покладав надії від її". Щоб відшукати відповідь на, що змучили його вопросцы й сумніву, Т. до цього всього гарячково ринувся в область богослов'я. Він став вести бесіди зі священиками й ченцями, прогулювався до старців в Оптину пустель, читав богословські трактати, досліджував давньогрецький і давньоєврейський мови, щоб в оригіналі довідатися першоджерела християнського навчання. Разом з тем він приценивался до розкольників, зблизився із вдумливим селянином-сектантом Сютаевым, дискутував з молоканами, штундистами. З тою же гарячковістю знаходив він сенсу життя в дослідженні філософії й у знайомстві із плодами чітких наук. Він робив ряд спроб усе більшого й більшого опрощення, прагнучи жити життям близької до природи й землеробському побуту. Рівномірно отрешается він від примх і зручностей багатому життя, багато займається фізичною працею, одягається в найпростішу одежинку, стає вегетаріанцем, дає родині весь свій великий стан, отрешается від прав літературної приналежності. На даній нам ґрунту беспримесно незаплямованого пориву й запопадливості до морального вдосконалення створюється 3-ий період літературної діяльності Т., що триває вже близько 20 років. Ще не настала настав час віддати скільки-або безсторонню оцінку крайнього періоду літературної діяльності Т., отличительною чертою якого є заперечення всіх форм, що встановилися, гос, публічному й релігійному життя. Це ще гаряча злість денька, щодо якої всякий сучасник мимоволі виступає або заступником, або обвинувачем; крайня роль ще легше, тому що значима частина поглядів Т. не могла одержати відкритого вираження в Poccии й у повному виді викладена лише в закордонних виданнях його релігійно-соціальних трактатів. Скільки нибудь одностайної справи не встановилося навіть стосовно белетристичних добутків Т., написаним за крайні 20 років. Так, у довгуватому ряді маленьких повістей і легенд, призначених більшою мірою для народного читання ("Чому люди живі" і ін.), Т., по погляду власних безперечних шанувальників, достигнул верхівки художньої сили - тієї стихійної майстерності, яка дається лише народним сказанням, тому що в них реалізується творчість цілого народу.