большею частиною просочується його величний роман - і этимто він і великий - не у вигляді міркувань, а в геніально схоплених подробицях і цільних картинах, справжній зміст яких нескладно усвідомити всякому вдумливому читачеві. У першому виданні "Війни й Миру" був довжелезний ряд чисто теоретичних сторінок, що заважали цілісності художнього спогаду; у пізніших виданнях ці міркування були виділені й склали незвичайну частину. Тем не найменш в "Війні й Світі" Товстої-Мислитель відбився далеченько не весь і не самими відповідними своїми сторонами. Немає отут того, що проходить красною ниткою через усі добутки Т., як писані до "Війни й Миру", так і пізніші - немає глибоко песимістичного настрою" И в "Війні й Світі" є страхи й погибель, але отут вони якісь, коли можна так виразитися, звичайні. Погибель, напр., князя Андрія Болконского, належить до самих класних сторінок глобальної літератури, але в ній немає нічого, що розчаровує, що й принижує; це не те, що погибель гусара в "Холстомере" або погибель Івана Ілліча. Опосля "Війни й Миру" читачеві охото жити, тому що навіть повсякденне, середнє, сіреньке існування осяяне тем помітним, веселим світлом, яке опромінювало особисте існування творця в еру створення величного роману. У пізніших добутках Т. перевтілення розкішної, граціозно кокетливої, чарівної Наташі в, що розплився, неохайно одягнен, що цілком ушедшую в турботи про будинок і дітей поміщицю робило б сумний спогад; але в еру власного задоволення сімейним щастям Т. усе це звів у перлину створення.
Нескончаемо веселого захвату блаженством буття вже немає в "Ганні Карениной", що ставиться до 1873 - 76 рр. Є ще багато радісного переживання в практично автобіографічному романі Левина й Китти, але вже стільки гіркоти в зображенні домашнього життя Долли, у злощасному закінченні любові Ганни Карениной і Вронского, стільки хвилювання в духовному житті Левина, що в загальному цей роман є вже перехід до третього періоду літературної діяльності Т. "Ганну Каренину" зрозуміла дуже странноватая доля: усе віддавали повну данину подиву й замилування технічній майстерності, з яким вона написана, але ніхто не зміркував заповітного змісту роману. Частково тому, що роман друкувався в обскурантистському журнальчике, маленькі інтереси, виведені в перших розділах, були поняты майже всіма як авторські еталони - і в цю помилку впав навіть такий, що близько знав Т. людей і велична шанувальник його, як Тургенєв. На тривогу Левина дивилися просто як на примху. У реальності духовне занепокоєння, що затьмарювало щастя Левина, було початком тієї величної кризи в духовному житті Т., який назрівав у ньому із самого ранешнего юнацтва, прийняв повністю певні обриси в психології Нехлюдова й Оленина й лише на час був приспаний полосою світлого домашнього й усякого іншого щастя. "Якщо б", говорить він у власній "сповіді" про цей час, "прийшла чарівниця й запропонувала мені виконати мої бажання, я б не знав, що сказати". Кошмар полягав у тому, що, будучи в кольорі сил і здоров'я, він втратив усяке полювання тішитися досягнутим благополуччям; йому стало " нема чим жити", тому що він не міг для себе усвідомити мету й сенс життя.