До повістей і нарисів, написаних Т. наприкінці 50-х рр., ставляться ще згаданий вище "Люцерн" і приголомшливі паралелі: "Три Погибелі", де зніженості барства й хваткою його прихильності до життя протипоставлені простота й спокій, з которою гинуть фермери. Паралелі завершуються загибеллю дерева, описанною з тим пантеїстичним проникненням у суть світового процесу, яке й отут, і пізніше так разюче вдається Т. Це уменье Т. узагальнювати життя людини, звіриних і " неживої природи" в одне поняття про життя вообщем одержало своє вище художнє вираження в "історії конячки" ("Холстомер"), написаної лише в 70-х роках, але написаної в 1860 г. Особливо класний спогад робить заключна сцена: виконана ніжності й турботи про власних вовченят вовчиця рве шматочки м'яса від кинутого нелюдами тіла колись відомого, а пізніше зарізаного за старістю й непридатністю скакуна Холстомера, пережовує ці шматочки, потім выхаркивает їх і таким образом годує вовченят. Отут уже підготовлений веселий пантеїзм Платона Каратаева ( з "Війни й Миру"), який так глибоко переконаний, що життя є круговорот, що погибель і несчастия 1-го переміняються полнотою життя й радістю для іншого й що в цьому-те й полягає світовий порядок, від століття постійний.
Слабкіше інших добутків кінця 50-х рр. 1-ый роман Т.: "Сімейне щастя". Виходячи з его особистого мотиву, що хвилював, Т. дозволяє отут художню задачку чисто апріорним методом і отрисовывают не те, що було, а то, що можливо. Він почав випробовувати в той час потужне почуття до Софії Андріївні Берс, дочки столичного доктора з остзейских германців. Йому пішов уже 4-ый десяток, С. А. було всього 17 років. І от, йому видалося, що різниця ця надзвичайно велика, що увінчайся навіть його любов взаємністю, шлюб був би нещасливий і рано або пізно юна дама полюбила б іншого, теж юного й не "віджилого" людину. Так воно й трапляється в іронічно озаглавленому "Сімейному щасті". У реальності роман Т. розігрався зовсім по іншому. Три роки винісши в серденько власному пристрасть до С. А., Толстой в осінню пору 1862 г. одружився на ній, і на частку його випаду найбільша повнота домашнього щастя, яка лише буває на землі. В особі власної подружжя він відшукав не лише вернейшего й преданнейшего друга, але й непідмінну асистентку у всіх справах, практичних і літературних. Було б погано, якби ми не відзначили те, що по 7 раз вона переписувала без кінця їм перероблювані, доповнюються добутки, що й виправляються, при чому власного роду стенограми, тобто не зовсім домовлені думки, не дописані слова й оберти під її опытною в дешифруванні цього роду рукою нерідко одержували ясне й певне вираження. Для Т. наступає найясніший період його життя - захвату особистим щастям, надзвичайно значимого, завдяки практичності С. А., речовинного добробуту, найбільш напруги, що просто дається, літературної творчості й у зв'язку з ним незвичайної слави всеросійської, а потім і глобальної. Протягом перших 10 - 12 років опосля весілля він робить "Війну й Мир" і "Ганну Каренину". На рубежі даної для нас 2-ой ери літературного життя Т.