Звичайно ж, усі ми дуже добре знаємо те, що лише в 1875 г. Н. K. Михайлівський, у статті: "Десниця й Шуйца гр. Т.", що вражає блиском аналізу й передбаченням майбутньої діяльності Т., описав духовний вид оригинальнейшего з російських письменників у реальному світлі. Маленька увага, яка була приділене педагогічним статтям Т. роз'ясняється, частково, тим, що їм вообщем не досить тоді займалися. Усе давно знають те, що аполлон Григор'єв мав право йменувати свою статтю про Т. ("Час" 1862 г.): "Явища сучасної літератури, пропущені нашою критикою". Дуже гостинно зустрівши дебюты Т. і "Севастопольські оповідання", визнавши в ньому величну надію російської літератури (Дружинін навіть ужив стосовно нього епітет "чудовий"), критика потім років на 10 - 12, до виникнення "Війни й Миру", не те що перестає визнавати його надзвичайно більшим письменником, а якось байдужіє до нього. Необхідно підкреслити те, що в еру, коли інтереси хвилинки й партії стояли на першому плані, не захоплював цей письменник, що цікавився лише нескінченними вопросцами. А меж тем, матеріал для критики Т. давав і до виникнення "Війни й Миру" головний. В "Сучаснику" виникла "Заметіль" - реальна художня перлина по можливості заінтригувати читача розповіддю про те, як хтось їздив у заметіль із однієї поштової станції на іншу. Змісту, фабули немає зовсім, але з удивительною яскравістю зображені всі дріб'язки реальності й відтворений настрій працюючих осіб. "Два Гусари" дають дуже яскраву картину колишнього й написані з тою свободою справи в сюжету, яка властива лише величезним талантам. Просто було впасти в ідеалізацію колишнього гусарства, при тому зачаруванні, яке характерно старшому Ільїну - але Т. постачив лихого гусара конкретно тем кількістю тіньових сторін, які бувають у реальності й у чарівних людей - і епічний колер стертий, залишилася справжня правда. Ця ж воля справи становить основну гідність оповідання "Ранок поміщика". Щоб оцінити його повністю, потрібно згадати, що він написаний наприкінці 1856 г. ("Отеч. Записки", № 12). Чоловіка в той час з'являлися в літературі лише у вигляді слащавых "пейзан" Григоровича й слов'янофілів і селянських фігур Тургенєва, що коштують несоизмеримо вище в чисто художньому відношенні, але неодмінно піднятих. У чоловіках "Ранку поміщика" немає ні тіні ідеалізації, також як немає - і в цьому конкретно й позначилася творча воля Т. - і чого ж б то ні було схожого на озлоблення проти чоловіків за те, що вони з такою малою вдячністю віднесли до гарних намірів власного поміщика. Уся задачка автобіографічної сповіді й полягала в тому, щоб показати безпідставність Нехлюдовской проби. Катастрофічна вдача панська витівка сприймає в стосовному до того ж періоду оповіданні "Поликушка"; отут гине людей через те, що бажаючої бути доброю й справедливою барині заманулося ввірувати в щирість каяття й вона не те щоб зовсім загиблому, але не без підстави, що користується дурний репутациею двірському Поликушке доручає доставку великої суми. Поликушка втрачає засоби й з розпачу, що йому не повірять, начебто він по правді розгубив їх, а не украв, вішається.